Ветеран війни Сергій Гончарук з Ланівців, що на Тернопільщині, стояв на захисті Донецького аеропорту у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади в грудні 2014–січні 2015 року. Вдруге військовослужбовець пішов на фронт у 2022 році і провоював ще понад два роки, поки не пішов у запас. До Дня вшанування захисників ДАПу, “кіборг” поділився з Суспільним своїми спогадами про пережите.
“Я народився на Донеччині, у місті Горлівка. У Ланівці переїхав вже у 1982 році. В 2014 році в новинах побачив, як “зелені чоловічки” штурмують міське управління міліції в Горлівці. Я не зміг залишитися байдужим”, — розповів Сергій Гончарук.
За його словами, саме тоді він вирішив піти захищали Донбас від окупантів. Його відправили готуватися на полігон в складі третього батальйону 80-ї окремої десантно-штурмової бригади на Львівщині. Вже перед відправленням бійців на Схід, згадує Сергій Гончарук, їхній комбат сказав присутнім: якщо хтось не готовий психологічно і фізично до участі в бойових діях, то може залишитися:
“Це потім зіграло важливу роль, бо серед нас були лише вмотивовані. Я знав: якщо зі мною щось станеться, мене витягнуть і будуть рятувати, і я так само буду робити”.
В жовтні 2014 року військовослужбовець разом із побратимами прибув у Костянтинівку на Донеччині. Звідти у Сергія Гончарука почалися перші виїзди на бойові позиції. Боєць зазначає, що тоді ускладнювала їхню роботу нестача військової техніки.
“Озброєння тільки на собі таскали. А машини нам передавали не для війни — це були якісь “недобитки”, які нікому не потрібні”, — ділиться враженнями про той час Сергій Гончарук.
На початку грудня 2014 року бійці 80-ї окремої десантно-штурмової бригади вперше заїхали на позиції у Донецький аеропорт — відбулася часткова ротація з 95-ю десантно-штурмовою бригадою. “Кіборг” згадує, що Мінські домовленості в той час мали змусити обидві сторони притримуватися нейтралітету, але сепаратисти скористалися ситуацією і встановили свої блокпости ще ближче до українських позицій:
“Ми були вимушені їхати через ворожі блокпости по-мирному, а вони нас постійно контролювали, не дозволяли перевозити боєприпаси. Якщо автомат чи кулемет — тільки з одним магазином можна було заходити. Це було настільки ганебно. У мене при собі завжди були дві гранати. Я хлопцям казав, в разі чого — триматися від мене подалі, я в полон живим не збираюся здаватися. Але завдяки винахідливості нам з побратимами таки вдалося потайки провезти значну кількість боєприпасів, які ми потім ледве підняли на другий поверх”.
На бойових позиціях в Донецькому аеропорту Сергій Гончарук перебував на диспетчерській вежі:
“В документах я був записаний як водій бронетехніки, але по факту я був кулеметником з нічною оптикою та оператором протитанкової керованої ракети. Диспетчерська вежа, до речі, тоді вже трималася на “чесному слові”. Ми розуміли, що вона рано чи пізно впаде. Вище третього поверху вже було неможливо піднятися”.
За словами військовослужбовця, домовленості про мир зовсім не діяли, бо штурми окупантів бійцям доводилося відбивати по кілька разів на добу:
“Ми були оточені з трьох сторін. Чим нас тільки не обстрілювали, підривали нас фосфором, труїли газом”.
Загиблих і поранених вивезти вчасно не вдавалося по декілька днів: ворожі обстріли зупиняли автомобілі, які приїжджали за бійцями. З ротацією теж не виходило — замість двох тижнів, після яких Сергій Гончарук повинен би був повернутися у Піски, він пробув там майже місяць.
Умови, в яких “кіборги” перебували на вежі, Сергій Гончарук називає важкими: при температурі -30° бійці ночували на одних карематах на бетоні, їли мерзлі консерви та ризикували, розігріваючи замерзлу воду, бо дим міг би привернути увагу ворога:
“Крім того що холодно, там кожен сантиметр був “прошитий” кулями або уламками. Ми практично і не спали, бо лягаєш, і очі закриті, але вуха все чують, починається стрілянина, ще й по радіостанції щось передадуть, то відразу підриваєшся, бо є ймовірність, що деякі хлопці вже “двухсоті”. Їсти теж особливо не хотілося, ми були на адреналіні, який зашкалював”.
13 січня 2015 року Сергій Гончарук згадує як свій другий день народження. В той день захисник міг загинути, натомість обійшовся “лише” контузією, забоєм хребта та розривом звʼязки лівої ноги:
“Танчик почав стріляти по вежі зверху вниз. Все загуділо, затрясло, стався вибух. Мене відкинуло, завалило бетоном, і вежа впала. Тоді я “відключився”. Коли прийшов до тями, було темно, почув якесь відлуння голосів і не зрозумів: я ще тут, чи вже помер? Спробував поворушитися — все болить, я лежав зігнутий, як знак питання, голова була між колінами. Озвався — мене витягли разом з іншими хлопцями. Нам пощастило, що вежа впала на бік, якби вона склалася повністю, то нас би, напевно, й до цього часу ніхто не дістав”.
Вивезти поранених бійців змогли лише наступного дня. Через основний блокпост вже нікого не пропускали, єдиною дорогою залишалася злітна смуга, яку теж періодично обстрілювали:
“Всі заскочили в броньовану машину МТ-ЛБ, я не міг влізти, бо там було вже шестеро, ледве втиснувся. Мехвод (механік-водій — прим.) кричить: “Стартуємо!”, — а люки відчинені. Я кричу – закрийте люки, нас зараз всіх рознесуть”.
Після лікування Сергій Гончарук ще був на фронті до вересня 2015 року. У лютому 2022 року він вирішив знов піти на захист України. У складі 115-ї окремої механізованої бригади до листопада 2024 року він виконував бойові завдання на Луганщині, Донеччині, Харківщині і Сумщині. Ветеран каже, якби не стан здоровʼя, він би продовжував воювати до сьогодні.
Що відомо про оборону Донецького аеропорту
- Українські військові утримували Донецький аеропорт з 26 травня 2014-го.
- Від кінця вересня 2014 року російські найманці атакували українських військових щодня. Вони стріляли з “Градів”, артилерії, танків, стрілецької зброї.
- Бої закінчилися після руйнації терміналів аеропорту. Кінцевою датою оборони летовища вважають 242-й день — 20 січня 2015-го року. Саме в цей день окупанти підірвали новий термінал. У боях за ДАП, як писало Міноборони у 2022 році, загинули 97 бійців. За даними українського незалежного проєкту “Книга пам’яті полеглих за Україну”, які були оприлюднені в січні 2018 року, підтверджені дані щодо втрат українських військових за період 242 днів оборони Донецького аеропорту становлять 100 осіб загиблими. Самі ж “кіборги” — так за незламність назвали оборонців ДАПу — вважають, що останній день спротиву в аеропорту — 23 січня.
