У селі Вербовець Лановецької громади чоловік у військовій формі серед білого дня побив старосту Григорія Смолія, а після того заштовхав його до автівки, завіз на цвинтар і там наказав стати на коліна. З гіпертонічним кризом Григорій Васильович потрапив до лікарні.
Про те, що трапилася у Вербовці дві дні тому, розповіла «Першому Онлайн» дружина старости – Людмила Ярославівна:
– Вранці (22 червня – авт.) на наше подвір’я заїхав чорний позашляховик. З нього вийшов незнайомець у військовій формі. З ним – старший чоловік, як пізніше з’ясувалося, – батько військовослужбовця з нашого села. Саме він вказав, де живе староста. Мій чоловік саме був надворі. Незнайомець підбіг, вдарив його ногою в живіт, потім по голові. Потекла кров… А далі штовхнув у машину і повіз у невідомому напрямку. Я побачила це у вікно, вибігла на вулицю та почала кричати: “Хто ви?! Що ви робите?!” У відповідь – нецензурна лайка, а машина рвонула прямо на мене. Я встигла відскочити. Інакше – хто знає, чим би це все закінчилося.
Згодом ми дізналися, що чоловіка привезли на цвинтар, вимагали стати на коліна та, якщо він цього не зробить, погрожували гранатою. А коли його знайшли, він ледве говорив.
Як стало відомо, чоловік, який показав помешкання старости, як раз у ті дні святкував своє 60-річчя. На ювілей батька з війська приїхав син разом із побратимом. Саме останній і вирішив вчинити самосуд над старостою села Вербовець.
– Мій чоловік працює старостою в рідному селі. Люди, з якими він живе й працює, – сусіди, знайомі, земляки. Здавалося би – своя земля, свої люди, – розповіла нам пані Людмила. – Інцидент же, ймовірно, стався через те, що невідомого нам військового під час застілля підговорили місцеві мешканці. Історія ось яка. Житель нашого села проходив службу у війську, потім покинув її, знаходився вдома і… помер. Його поховали з почестями, державним прапором, але не на Алеї слави, де знайшли вічний спочинок п’ять Героїв з нашого села, а трішки нижче, де ховають цивільних. Це було не особисте рішення старости. Таке рішення було прийнято, адже жодних повідомлень та підтверджень, ні з військкомату, ні з військової частини не було про те, що потрібно поховати померлого як військового. Більше того, на похороні не було жодного представника військкомату, як це було на інших похованнях наших загиблих земляків. Одним мешканцям це сподобалося, іншим – ні, і сталося те, про що я розповіла вище. Однозначно, військовий, якого раніше ніхто ніколи не бачив і не чув, не міг прийняти одноособово рішення піти з’ясовувати стосунки зі старостою, його банально підбурили, – зауважує Людмила Ярославівна.
Жінка теж потрапила до лікарні, отримала медичну допомогу і повернулися додому, адже потрібно поратися по господарці, а Григорій Васильович досі перебуває у стаціонарі.
– За що з ним так вчинили? За те, що виконує свої службові обов’язки. Не зраджує. Не гнобить. Просто працює – чесно. Я розумію: люди різні. У кожного – своя правда, своя думка. Але коли доходить до викрадень, побиття, самосуду – це вже не думка. Це дике беззаконня! І з такими методами нам і вороги не потрібні. І тут постає головне питання: Кого захищають наші військові? Людей, які підтримують армію, волонтерять, тримають тил? Чи тих, хто дозволяє собі влаштовувати самосуд лише тому, що має погони? Сьогодні забрали одного. А завтра можуть прийти до будь-кого з нас. Бо комусь щось здалося. Бо ви не так подивилися, не те сказали, не те написали. Це вже не захист. Це – залякування. Я знаю: думки людей розділяться. Хтось скаже “так йому й треба”, хтось підтримає. Але зараз це вже не має значення. Бо найстрашніше – коли в тилу ти боїшся не ворога, а свого. Війна, біль, страх… Але залишайтесь людьми, – підсумовує Людмила Смолій.
Нині цією справою за заявою потерпілого займається поліція. Сподіваємося, компетентні органи дадуть належну правову оцінку тому, що трапилося у Вербівці.
