Це державна катастрофа, рішення якої лежить не в міських управліннях, а в київських міністерствах.
Зменшення рівня Тернопільського ставу, що призводить до деградації річки Серет, виходить далеко за межі компетенції міської влади. Коли водотік через “верхній перелив” слабшає, а русло у парку Сопільче починає заростати, це свідчить про системні прорахунки у водній політиці на державному рівні.
Коли рівень Тернопільського ставу падає, місто отримує не лише зменшений водотік у річці Серет, а й екологічне лихо: жахливий сморід у спекотні дні, зелену від водоростей воду та повну деградацію головної водойми обласного центру.
Висихання водних артерій Тернопільщини може демонструвати закономірність, за якою центральне керівництво використовує регіональні ресурси для власних потреб, потенційно ігноруючи потреби місцевих громад. Дністровська ГЕС працює на повну потужність для компенсації нестачі електроенергії, спускаючи води Дністровського водосховища, але складається враження, що мало хто рахує вартість цих рішень для селян Окопи чи Дзвенигороду.
Анатомія водного геноциду
У 2020 році річка Серет біля села Буцнів почала помирати через роботу гідроелектростанції, яка «перекрила основну греблю», залишивши нижче за течією мертву зону без риби, птахів і жаб. П’ять років потому проблема лише поглибилася.
Критичною точкою став сам Тернопіль, де річка Серет виходить так званим “верхнім переливом” з Тернопільського ставу і далі протікає через парк Сопільче. Коли рівень Тернопільського ставу падає, кількість води у річці Серет після ставу різко зменшується, що призводить до часткового заростання русла. Це означає, що проблема зачіпає не лише віддалені села, а й обласний центр.
У Шумському районі річка Кутянка пересохла настільки, що там, «де колись ловив рибу та раки», тепер оголене дно.
У Бережанах річка Золота Липа перетворилася на «потріскану пустку», а мешканці звинувачують мікроГЕС: «Генератори на шлюзах висмоктують усе живе». Це не випадковість — це системне знищення водних ресурсів заради короткострокових
Державний рівень байдужості
Голова Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури Сергій Сухомлин попереджає, що «Україна на межі водної кризи та посідає останнє місце в Європі за запасами води». Але ці слова лишаються порожніми деклараціями, коли йдеться про конкретні дії.
На півдні України фіксують «стрімке виснаження підземних вод» і «негативний баланс: дощова вода більше не встигає поповнювати водоносні горизонти». Та сама катастрофічна динаміка охопила й Тернопільщину, де підземні води падають, а поверхневі водойми висихають.
Чому, судячи з усього, голова Сухомлин акцентує увагу на Одещині, але менше говорить про Тернопільщину? Чому створюється враження, що центральна влада бачить проблему в масштабах країни, але не завжди може захистити конкретне село від знищення його водних ресурсів?
Парламентське мовчання та відповідальність
Виникає враження, що народні депутати від Тернопільщини недостатньо активні, коли їхній регіон втрачає водні ресурси. Чому парламентські представники не завжди вимагають від уряду системних рішень для захисту місцевих водойм? Староста села Окопи справедливо називає це «натуральним злочином», але складається враження, що відповідальні особи лишаються поза увагою громадськості.
Це питання виходить далеко за межі екології. Коли зникає вода, зникає можливість життя. За попередженнями експертів, у найближчі роки може дійти до «погодинної подачі води» навіть у великих містах.
Висновок: час для системних рішень
Водна криза Тернопільщини — це лакмусовий папірець для перевірки дієздатності центральної влади. Поки Сергій Сухомлин як голова профільного агентства обмежується загальними попередженнями, місцеві громади продовжують втрачати основу свого існування.
Усі ці питання — прямі обов’язки Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури на чолі з Сергієм Сухомліним. Саме цей відомство повинно координувати збереження водних ресурсів і запобігати деградації річкових систем.
Чи зможе центральна влада нарешті почути голос громад, чи буде й надалі принципово ігнорувати їхні потреби? Відповідь на це питання визначить, чи залишиться щось від водних ресурсів Тернопільщини для майбутніх поколінь.
