Дійсна шкода завдана державі й суспільству рішенням Конституційного Суду ще не оцінена, але удар по репутації української держави і правопорядку нанесений надпотужний.
Останні дні Конституційний Суд України чи не найбільше обговорюється у суспільстві. Привід для цього подав сам суд, визнавши неконституційними більшість ключових норм Закону України «Про запобігання корупції», нівелювавши дієздатність Національного агентства з питань запобігання корупції та скасувавши кримінальну відповідальність за недостовірне декларування.
Резолютивна частина рішення Конституційного Суду України у справі щодо конституційності окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» і ст. 366-1 Кримінального кодексу України суттєво розширена у порівнянні з його мотивувальною частиною. Дійсна шкода завдана державі й суспільству цим рішенням ще не оцінена, оскільки для цього потрібен час, але удар по репутації української держави і правопорядку нанесений надпотужний. Суспільство увійшло в зону політичної кризи, без існування простого виходу з неї.
Брифінги Голови Конституційного Суду України Олександра Тупицького і судді доповідача по цій справі Ігоря Сліденка лише підтвердив той факт, що окремі судді під час ухвалення рішення перебували в умовах реального конфлікту інтересів. Про це рішення написано вже багато, як і рецептів вирішення створеної ним кризи.
У статті я дослідив топ-10 за моєю версію найбільш одіозних рішень Конституційного Суду України.
1. Перше місце в цьому рейтингу – рішення про терміни президентства України Леоніда Кучми.
25 грудня 2003 року Конституційний Суд України виніс рішення № 22-рп/2003, в якому розтлумачив частину третю статті 103 Конституції України, відповідно до якої, одна й та сама особа не може бути президентом України більше ніж два строки підряд. Конституційний Суд постановив, що це положення поширюється лише на осіб, яких обирають на пост президента України після набуття чинності Конституцією України 1996 року. Особа, яку вперше було обрано президентом України за чинною Конституцією України в 1999 році, має право балотуватися на чергових виборах президента України у 2004 році. Тобто, цим рішення Конституційний Суд України дозволив Леоніду Кучмі балотуватись на посаду президента України третій раз поспіль. Судді, маніпулюючи юридичними нормами, змінили точні закони математики, де 1+1 = 2. Рішення на той час видавалось таким абсурдним, що другий президент України Леонід Кучма відмовився ним скористатись і не балотувався втретє поспіль. На мій погляд, саме це рішення Конституційного Суду поклало відлік маніпулятивному підходу і пристосуванству зі сторони найвищого органу конституційної юрисдикції.
2. Рішення Конституційного Суду України «про політичні тушки».
6 квітня 2010 року Конституційний Суд України прийняв рішення № 11-рп/2010 в якому вказав, що окремі народні депутати України, зокрема ті, які не перебувають у складі депутатських фракцій, що ініціювали створення коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, мають право брати участь у формуванні коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України. Тобто, Конституційний Суд України, не дивлячись на чіткі на той момент приписи Конституції, а також рішення Конституційного Суду України від 17 вересня 2008 року № 16-рп/2008, в якому було визначено, що до складу коаліції депутатських фракцій, можуть увійти лише ті народні депутати України, які є у складі депутатських фракцій, що сформували коаліцію, посилаючись на Регламент Верховної Ради України, постановив, що коаліцію депутатських фракцій у 2010 році можуть утворювати не лише депутати, які входять до складу депутатських фракцій, а і позафракційні депутати, тобто ті, які були обрані до парламенту у партійних списках, а потім з тих чи інших причин не увійшли, чи вийшли зі своєї фракції. Тоді в народі таких депутатів називали «політичними тушками». Це було не перше рішення Конституційного Суду України, яке мало прямо протилежні висновки до аналогічних справ, які суд розглядав раніше. Саме це рішення Конституційного Суду України стало передумовою узурпації влади Віктором Януковичем.
3. Відмова розглядати Угоди про базування Чорноморського флоту Російської Федерації в Севастополі.
21 квітня 2010 року у Харкові президент України Віктор Янукович та президент Росії Дмитро Мєдвєдєв підписали так звані «Харківські угоди», згідно з якими термін перебування Чорноморського флоту Російської Федерації у Севастополі подовжено з 2017 до 2042 року з автоматичним продовженням на 5 років, якщо будь-яка сторона не висловить заперечення, та встановлена орендна плата. 27 квітня 2010 року синхронно і одночасно в парламентах двох країн відбулася ратифікація вказаних міждержавних договорів. В цей день у Верховній Раді України відбулося щось на кшалт громадянської війни. Ще ніколи до того у Верховній Раді не було димових шашок і звуків сирен і все це під масові бійкі. Голову Верховної Ради Володимира Литвина захищали депутати-спортсмени з фракції «Партії регіонів» і тримали над ним парасолю, оскільки депутати опозиції закидали його курячими яйцями. Не дивлячись на це, за ратифікацію Харківських угод було надано 236 голосів.
За день до підписання Харківських угод, Конституційний Суд України відмовив у відкритті конституційного клопотання президента України щодо офіційного тлумачення положень пункту 14 розділу ХV „Перехідні положення“ Конституції України у системному зв’язку з частиною сьомою статті 17 Основного Закону України. За твердженням президента України використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України, тимчасово, тобто один строк, зазначений у міжнародному договорі України, укладеному на підставі вказаного пункту, і не може бути продовжений у часі. Конституційний Суд України обґрунтовуючи свою відмову нормами Конституції України фактично дав зелене світло тодішньому президенту України Віктору Януковичу підписувати Харківські угоди. Саме ці угоди стали передумовою і плацдармом для анексії Криму Російською Федерацією в лютому-березні 2014 року.
4. Скасування конституційної реформи 2004 року.
Це напевне найодіозніше рішення в історії Конституційного Суду України. 30 вересня 2010 року Конституційний Суд України прийняв рішення №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про внесення змін до Конституції України“ від 8 грудня 2004 року № 2222–IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України). Конституційний Суд України скасував конституційну реформу 2004 року, яка приймалась як компроміс по врегулюванню політичної кризи під час Помаранчевої революції. Конституційний Суд України фактично визнав неконституційною частину діючої Конституції України і повернув з небуття редакцію Конституції України від 1996 року, одночасно змінивши політичний устрій в країні з парламентсько-президентської республіки на президентсько-парламентську. Віктор Янукович отримав зовсім інші повноваження, ніж ті, за які він боровся на президентських перегонах. Водночас, саме це рішення фактично стало початком кінця зірки Віктора Федоровича. Апетит до влади лише збільшувався, обмеження зникали, баланси і противаги теж. Результат – Революція Гідності і втеча Віктора Януковича в Російську Федерацію у лютому 2014 року.
5. Рішення про продовження повноважень депутатів Київської міської Ради на два роки.
29 травня 2013 року № 2-рп/2013 Конституційний Суд України прийняв рішення у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 136, частини третьої статті 141 Конституції України, абзацу першого частини другої статті 14 Закону України „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів“, так звана справа «про уніфікацію виборів до місцевих рад». Цим рішенням продовжувались повноваження пропрезидентської «зтушкованої» Київської міської ради ще на два роки, а Київ на цей же термін залишався без міського голови. Конституційний Суд продовжив депутатам Київської міської ради термін повноважень на два роки – з п’яти до семи. Це було обґрунтовано необхідністю уніфікації всіх українських виборів і одночасного їх проведення у 2015 році. Реально причиною такого рішення було бажання пропрезидентських сил залишити під контролем Київську міську раду і за відсутності свого прохідного кандидата на міського голову, заморозити ще на два роки цю посаду.
6. Рішення про матеріальне забезпечення суддів після відставки.
10 червня Конституційний Суд України офіційно оприлюднив прийняте 8 червня 2016 року Рішення №4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п’ятої статті 141 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ та положень пункту 5 розділу ІІІ „Прикінцеві положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“. Суть рішення полягала в тому, що після проведення судової реформи у 2016 року довічне грошове утримання суддям суттєво зменшувалось. Обгрунтовуючи тоді свій крок, Уряд і Верховна Рада України пояснили, що доходи суддів після їх відставки є непропорційними доходам інших громадян. Окрім того, Державний бюджет України не мав можливості забезпечувати суддів надзвичайними виплатами. Але судді Конституційного Суду України в своєму рішенні зазначили, що матеріальне забезпечення суддів після виходу їх у відставку як складова їхнього правового статусу є не особистим привілеєм, а засобом конституційного забезпечення незалежності суддів, які здійснюють правосуддя, і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду за справедливим, неупередженим та незалежним правосуддям. Тобто, не має значення матеріальний стан держави і розмір пенсій інших осіб, судді мають отримувати від держави непропорційно по максимуму, навіть після відставки. Безумовно в цьому рішенні суддів Конституційного Суду України наявний приватний інтерес. Рішення обґрунтоване принципом верховенства права.
7. Рішення про скасування відповідальності за незаконне збагачення.
27 лютого 2019 року Конституційний Суд України прийняв рішення за конституційним поданняим 59 народних депутатів щодо неконституційності 368-2 Кримінального кодексу України «Незаконне збагачення», визнав вказану статтю неконституційною. Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 3682 Кодексу не відповідає вимогам чіткості, точності й однозначності, а тому суперечить юридичній визначеності як складовій принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України».
У Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що стаття 3682 Кодексу не узгоджується з конституційним принципом презумпції невинуватості (частини перша, друга, третя статті 62 Конституції України) та з конституційним приписом щодо неприпустимості притягнення особи до відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів (право особи не давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів) (частина перша статті 63 Конституції України).
Рішення викликало неабиякі дискусії в правовому середовищі та суспільстві, але реальним результатом даного рішення стало закриття близько 30 кримінальних проваджень, частина з яких вже перебувала на розгляді Вищого Антикорупційного Суду України. За даними НАБУ, загальна сума статків, законність походження яких була сумнівною і розслідувалась детективами, становила більше 500 млн. грн.
8. Рішення про конституційність Указу президента України Зеленського В. О. «Про розпуск Верховної Ради України та проведення позачергових виборів».
20 червня 2019 року Конституційний Суд України розглянувши подання 62 народних депутатів щодо про відповідності Конституції України Указу президента України «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та проведення позачергових виборів від 21 травня 2019 року №303/2019» визнав Указ президента України конституційним. Фактично Конституційний Суд України умив руки, не надавши жодної правової оцінки оскаржуваному акту, посилаючись на нібито конституційний конфлікт між Верховною Радою України і президентом України. З огляду на рівень підтримки на той час президента Зеленського В.О. в українському суспільстві назвати дане рішення окрім як кон’юктурне не виходить ніяк.
9. Рішення про неконституційність призначення директора НАБУ Артема Ситника.
28 серпня Велика палата Конституційного Суду України розглянула на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 51 народного депутата України про визнання неконституційним Указу Президента України “Про призначення А. Ситника директором Національного антикорупційного бюро України” №218/2015 від 16 квітня 2015 року.
За результатами розгляду Конституційний Суд України вирішив визнати вищевказаний Указ таким, що не відповідає Конституції України (неконституційним). Наслідком такого рішення є втрата чинності Указу з моменту проголошення рішення. Окремим пунктом судом зазначено, що Рішення КСУ не поширюється на правовідносини, які виникли внаслідок здійснення посадових обовʼязків особою, призначеною Указом Президента України. Дивність рішення полягає в тому, що Указ президента України про призначення директором НАБУ А.Ситника є актом індивідуальної дії, який станом на час розгляду справи в суді вже виконав свою функцію, тобто Ситник А. був призначений директором НАБУ в порядку визначеному Законом України «Про Національне антикорупційне бюро України», який на момент розгляду даної справи був чинним. Тому доводи суддів Конституційного Суду при обґрунтуванні неконституційності Указу президента України №218/2015 від 16 квітня 2015 року виглядають доволі надуманими і непереконливими. Сам факт визнання акту індивідуальної дії через п’ять років після його реалізації вказує на певну упередженість і не забезпечує принципу правової визначеності, яким Конституційний Суд України обґрунтовує чи не кожне своє рішення, а встановлює інший принцип Конституційного Суду України – принцип правового хаосу.
10. Рішення про обмеження дієздатності НАЗК і відміну кримінальної відповідальності в електронних деклараціях.
27 жовтня 2020 Конституційний Суд України виніс рішення за конституційним поданням 47 народних депутатів (переважно з депутатської фракції Опозиційної платформи за життя), яким визнав ряд статей Закону України «Про запобігання корупції» і ст. 366-1 Кримінального кодексу України «Декларування недостовірної інформації» неконституційними. Цим рішенням, Конституційний Суд України заблокував діяльність НАЗК, вчергове зробив правову амністію для великої кількості топ-корупціонерів і призвів до кризи в супільстві. Під час винесення цього рішення окремі судді Конституційного Суду України перебували в умовах реального конфлікту інтересів, оскільки по їхнім статкам і деклараціям відбувались перевірки НАЗК. Мотивувальна частина рішення суду суттєво вужча, ніж його резолютивна частина, тобто дане рішення не можна вважати обгрунтованим. Окрім того, за оцінками окремих правників Конституційний Суд України вийшов за межі власних повноважень при визнанні неконституційною ст. 366-1 Кримінального кодексу України, оскільки фактично перебрав на себе повноваження законодавчої гілки влади.
Водночас, згідно з Конституцією України рішення Конституційного Суду України є остаточним і оскарженню не підлягає. Прийняття цього рішення розкрило небезпечний стан в питанні збалансованості гілок влади, адже, відносно суддів Конституційного Суду відсутні будь-які обмеження і контролі.
Можна безкінечно довго дискутувати про об’єктивність чи не об’єктивність Конституційного Суду України при прийнятті цих рішень, доводити їх правоту, або навпаки, аргументи на користь критики. Очевидно одне, що Конституційний Суд України користуючись фізичним законом, згідно з яким папір стерпить все, що напишеш, замість принципу правової визначеності застосовує принцип правового хаосу, а замість принципу верховенства права – принцип безкарності і несправедливості. І все це іменем України!
