Сьогоднішне голосування у Верховній Раді України щодо звернення до Президента про присвоєння Ірині Фаріон звання Героя України (посмертно) стало знаковим індикатором, який вкотре оголив прірву між ідеалами, які декларує держава, та її реальними діями, а також відчуженням частини політичної еліти від національно свідомої спільноти. Лише 189 голосів “за” – це не просто технічна поразка, а промовисте свідчення певної “боязні” або принципової відмови значної частини депутатського корпусу визнати історичну роль і трагічну долю однієї з найзапекліших борчинь за українську мову та національну ідентичність.
Ірина Фаріон була постаттю контроверсійною, її методи та висловлювання часто викликали бурхливі дискусії, а іноді й обурення. Однак не можна заперечити її багаторічну, безкомпромісну й фанатичну відданість справі українізації та захисту національних інтересів. Її вбивство 19 липня 2024 року, мотиви якого досі розслідуються, стало трагедією, що глибоко сколихнула суспільство. У контексті її життя та смерті, клопотання про присвоєння найвищої державної нагороди набуває не стільки формального, скільки символічного значення – визнання державою, за яку вона боролася, її внеску та, зрештою, її мучеництва.
Провал голосування викликає низку критичних запитань:
– Чия ВРУ? Результат голосування посилює відчуття “неукраїнськості” парламенту. Якщо орган, покликаний представляти народ, не здатен консолідуватися навіть у питанні посмертного вшанування людини, чиє життя було віддане справі українства і яка загинула внаслідок замаху, – це свідчить про глибоку кризу національної ідентичності та пріоритетів у вищих ешелонах влади. Депутати, які не натиснули кнопку “за”, фактично проігнорували не лише ініціаторів запиту, а й тисячі громадян, які підтримали це клопотання на різних рівнях (зокрема, петиція до Кабміну набрала необхідні голоси, Львівська облрада зверталася до Президента).
– Бюрократичні лабіринти проти волі народу. Відправлення депутатського звернення до Кабінету Міністрів замість прямого розгляду Президентом, а потім провал голосування у ВРУ — це демонстрація чиновницького та політичного “футболу”. Таке зволікання та уникнення прямого рішення лише посилює цинічне сприйняття влади, яка ховається за процедурами, не бажаючи брати на себе політичну відповідальність за історичне рішення.
– Символічний “акт відмови” згори. Реакція Президента, який має останнє слово у цьому питанні, залишається неясною, але ігнорування вже поданого пакету документів та неспроможність парламенту підтримати звернення створює атмосферу, в якій національні герої, чия позиція була радикальною та безкомпромісною, залишаються “неформатними” для офіційного пантеону.
Ліни Костенко свого часу відмовилася від нагород , і впевнений що і Ірина Фаріон “не прийняла б нагороди від них”, що відображають глибоке розчарування. Це протест проти системи, яка часто використовує патріотичні гасла, але зневажає справжніх, хоча й складних, носіїв національної ідеї. Для багатьох українців Ірина Фаріон вже є “народним героєм”, і її невизнання офіційною владою лише підтверджує думку про її духовну перевагу над тими, хто “принижує українство” в стінах парламенту.
Ця ситуація є перевіркою на зрілість української державності. Зріла держава має бути здатною шанувати своїх героїв, навіть якщо вони були незручними, особливо коли їхня смерть стала символом боротьби. Нездатність визнати Героя України в особі Ірини Фаріон – це політичний і моральний прорахунок, який лише посилює розкол і недовіру між суспільством та владними інституціями.
Іван Калакайло,
Громадський діяч, керівник Чортківської районної партійної організації ВО “Свобода”, депутат Чортківської міської ради.
