Мер Тернополя Сергій Надал про реформу децентралізації, позбавлення залежності від природного газу та майбутнє будівництво соціального житла в місті.
Інтерв’ю з міським головою Тернополя Сергієм Надалом підсумовує серію інтерв’ю з головами громад та міст про досвід децентралізації. За останні півтора року LIGA.net провела ґрунтовну роботу – із нашим списком питань підходили і до голів невеликих сільських громад, і до керівників багатотисячних обласних центрів. Повний список інтерв’ю буде доступний наприкінці публікації.
Загальні тенденції, які можна виділити з того, що ми побачили в процесах децентралізації, такі:
- Децентралізація справді стала найважливішою реформою останніх років. Вона перезріла, оскільки щойно ця можливість була відкрита, більшість громад, навіть невеликих, віддалених, успішно взялися втілювати ті можливості, які вона надала їм, у життя. І це одразу позначилося на якості і життя, і візуальній картині міст.
- Найбільші успіхи мали саме ті громади, які почали з реорганізації інфраструктури міст та комунальної сфери. Це дало можливість економити на комунальних послугах, не знижуючи їх якості. А під час повномасштабної війни допомогло підтримувати життя на придатному рівні в умовах нищівних ударів ворога по енергетиці. Такі громади більш стабільні, і положення місцевої влади в них більш міцне.
- Реформа децентралізації, яка мала б розділити повноваження центральної влади та місцевої, не призвела до зникнення конфлікту між “вертикаллю” та “горизонталлю”. Можливо, тому, що громади наразі є більш фінансово незалежні. Але оскільки саме це гарантує стабільність у регіонах, центральній владі доведеться з цим змиритися.
- Попри війну, вилучення військового ПДФО, скорочення бізнесів та збідніння населення, реформа децентралізації успішна настільки, що навіть в цих умовах у міст є можливість закривати нагальні потреби, фінансувати комунальну сферу, допомагати ЗСУ та ще й проводити ремонти доріг або не зменшувати витрати на благоустрій. І це один з найкращих показників ефективності реформи.
Сьогодні ми говоримо з Сергієм Надалом – міським головою Тернополя – міста, де багато проєктів запланували або почали ще до реформи децентралізації. Тож місто підійшло до неї цілком підготовленим і змогло “з коліс” зробити багато важливого за короткий час.
– Які були вихідні можливості Тернополя, умовно, до 2015 року? І як вони змінилися під час процесу децентралізації?
– Почнімо з того, що до 2015 року в бюджеті у нас було так званих два кошики. Перший – це виконання делегованих повноважень і другий – це власні повноваження і субвенції. Якщо брати за основу 2014 рік як базу перед початком децентралізації, то коли бюджет міста був 864 мільйони гривень, з них 47,6% становили міжбюджетні трансферти. Власних було понад 400 мільйони гривень, з яких була дотація вирівнювання 153 мільйони.
Це говорить про те, що місцеві бюджети жили повністю коштом залежності від централізованого фінансування, Києва. Хто пам’ятає цей час, у нас постійно виникали касові розриви, через які ми змушені були оформляти короткострокові або дострокові позики через казначейство. Щоб не дивлячись на втрати в часі, коли з часом приходили кошти державного бюджету, встигати давати людям заробітну плату і платити за енергоносії.
Як результат, чимало боргів залишилося з того часу. Тобто є непогашена навіть на цей час сума середньострокових позичок, які брали місцеві бюджети.
– Який обсяг цих боргів зараз?
– Можу сказати на прикладі Тернополя. На зараз це – 28 мільйонів непогашеного боргу. І ці 28 мільйонів нам обіцяв уряд вже багато років списати. Коли почався 2015 рік і розпочали реформу децентралізації, метою було рівномірно передати на самоврядування компетенції, повноваження і підкріпити фінансовим ресурсом. Для того щоб зробити міста і громади більш незалежними фінансово, для того щоб була можливість самостійно вирішувати наявні проблеми.
І звісно, дуже змінилися можливості бюджету Тернополя. Можу порівняти, що доходи загального фонду за 2015 рік, проти попереднього 2014 року, зросли на майже 200 мільйонів. А це понад 58%. Суттєвий показник, правда?
Але завжди, коли ми говоримо про збільшення доходів, мало хто розуміє, що разом з цим зростають видатки. А видатки зросли не менше. Вони – не менш об’ємні, тому що з’явились повноваження, яких раніше не було.
– Розкажіть про нові джерела надходжень місцевих бюджетів.
– Це акцизний збір. Це транспортний податок, це плата за адміністративні послуги і так далі. Якщо проаналізувати динаміку обсягів власних надходжень, то з 2015 по 2023 рік бюджет зріс в 5,7 раза. В 2015 році він складав 543 мільйони. Частка власних доходів відповідно зросла з 47% до 84,3%. Це ми говоримо про динаміку, починаючи з 2015 року до 2023 року включно.
При тому, що вже до кінця 2024 року ми очікуємо, що ці надходження будуть в розмірі 3 мільярди гривень. Потрібно говорити про те, що ця фінансова децентралізація дійсно зробила незалежними місцеві бюджети від державного. Вона створила реальні можливості для певного планування, для розвитку територій, для реалізації проєктів. Тому що нам всім лишилась інфраструктура, якій по 50, 60 і більше років.
На жаль, від початку незалежності ніхто не вкладав кошти в місцеву інфраструктуру в будь-якому місті, в будь-якому селі. А це ж основа. Тому цілком логічно, що більшість коштів вкладалась надалі в цю інфраструктуру. І бюджет розвитку зростав відповідно. Якщо бюджет розвитку в 2013 році, до початку реформи, становив лише 50 мільйонів гривень, то в 2023 році це вже було 510 мільйонів гривень.
– Щодо міжнародного кредитування і можливості його залучати. Багато громад використали цю можливість для реконструкції комунальних підприємств. Куди залучали його ви?
– Ми переводили спочатку всі садочки і школи на індивідуальні теплові пункти. Реконструкція котелень – сюди ж. Це все йшло за проєкти Світового банку або Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР). Реконструкція мереж водопостачання і каналізування, які містили як реконструкції систем, так і заміну мереж. А також очисні споруди – це теж коштом міжнародних проєктів.
Освітлення, тобто перехід на світлодіоди, – це теж було коштом міжнародних донорів. Що важливо, ці міжнародні фінансові ресурси, коли ми навіть брали кредит міжнародних інституцій, це були достатньо помірковані відсотки за кредитом.
Більшість інфраструктурних проєктів реалізовуємо завдяки міжнародним фінансовим інститутам. А вже з бюджету міста ми компенсували видатки, які пов’язані з відсотками і компенсацією тарифів або гарантійними зобов’язаннями.
– Як ви визначали пріоритети? Що має модернізуватись?
– Ще задовго до реформ, у 2012 році, ми почали займатися питанням енергозбереження. Чому? Тому що на той час ми проаналізували, що за бюджету міста з усіма дотаціями, всіма субвенціями, в межах до 600 мільйонів гривень, витрати міста загалом по всіх об’єктах становлять більше ніж півтора мільярда.
Це було в рази більше, ніж сам бюджет. Водночас мережі всі були пострадянські. Частина була знищена, частина була пошкоджена. Тому, починаючи з 2012 року, почали працювати з Європейським банком і Міжнародним банком стосовно залучання коштів.
Пріоритет – енергозбереження і заміна мереж. Це – ремонти мостів, які роками ніхто не робив і які є надзвичайно для нас важливими. У нас декілька об’єктів, які зв’язують місто докупи. До речі, ця проблема існує, ніхто не займається проблемою на рівні країни.
Друге – це заміна громадського транспорту. Третє – зовнішнє освітлення. Четверте – термомодернізація наших об’єктів. Це дитячі садочки, школи. І це не тільки підвищений комфорт. Ми значно зменшили витрати на споживання у місті загалом. Тобто, ми економили на споживанні і наступного року мали можливість брати гроші на інші проєкти.
Звісно, ми робили дуже багато прибудинкових територій. Але це не було справою номер один. Щодо мереж – це і реконструкція котелень, їх облаштування, переведення на інші види палива, крім газу – торф’яна крихта або дерев’яні пелети.
Щодо ремонту прибудинкових територій, то ми відмовилися від ямкового латання. Умовно, робили черги на кожен рік – перелік вулиць, які треба капітально відремонтувати. Двори 40-50 років не ремонтувалися. І просто закидати ями – було неефективно. Через рік все розбивалося знову.
– Завдяки чому ви досягали енергоефективності?
– По-перше, це – економія завдяки переходу на інші джерела палива. Крім газу, це – торф’яна крихта. Це дало суттєву економію. Що дуже важливо, сьогодні якщо навіть, не дай боже, місто опиниться без газу взагалі, завдяки цим котельням ми зможемо зберегти тепло всередині мережі. Ми зможемо тримати постачання теплоносія навіть за відсутності газу.
– Це ми говоримо про комунальні заклади і органи влади?
– Ні. Це про всі об’єкти, які підключені до центрального теплопостачання. Серед них і багатоповерхівки. Всюди, де є централізоване теплопостачання. Звісно, що там не буде плюс 20 градусів. Але там де плюсова температура на рівні 10-15 градусів, залежно від температури на вулиці. Це дасть можливість зберегти роботу мереж, не перекривати воду. Люди матимуть плюси в квартирах і працюватиме, наприклад, каналізація.
Ми поставили індивідуальні теплові пункти (ІТП) в школах і в багатоквартирному житловому фонді. Загалом у нас практично 90% будинків з централізованим теплопостачанням переведені на ІТП.
Крім того, ми першими в Україні перейшли від чотиритрубної до двотрубної системи. У нас були великі втрати тепла, коли нагріта вода гналася до споживачів. Тепер біля кожного будинку стоять ІТП, які нагрівають теплоносій. На цьому йде серйозна економія. У нас майже немає втрат в мережах.
– Яка роль в цьому була ОСББ? Бо в різних містах активність ОСББ знаходила себе в різних галузях.
– Цей проєкт фінансувався Європейським банком і Світовим банком. Ми робили розрахунок на всіх споживачів міста, тобто на всі житлові будинки, де є централізоване теплопостачання. Щодо ОСББ, у нас вперше в Україні почала діяти програма, де ми пропонували на умовах співфінансування 70 на 30 зробити утеплення фасадів, ремонт, утеплення дахів, підвалів. 70% давало місто, 30% мав дати будинок, у якому проживають люди. Це і гарний фасад, і всередині тепліше, і за пів, максимум півтора сезону, ці витрати відбивалися завдяки зменшенню споживання.
Але, на жаль, перші рік-два ми просто ходили, підганяли, переконували. Це вже зараз активність зросла.
– Як війна вплинула на інфраструктуру, на місцевий бюджет, на децентралізацію? Війна в широкому сенсі, в політичному також.
– Не можу сказати, що є якийсь тиск. Що ми відчуваємо протягом цих років? Погана економічна ситуація автоматично поширюється на міста та громади. Це питання і військового ПДФО. Не тільки, до речі, військового. Це і правоохоронці, і ДСНС. Його вилучення зменшило бюджет міста приблизно на 22-23%.
Коштів поменшало, хоча ми підтримуємо ЗСУ, виділили 278 мільйонів гривень у 2024 році. У нас з’явились додаткові видатки, які раніше ми не несли. Ми ухвалили рішення, що фінансуємо виключно критичні, аварійні об’єкти. Все решта може почекати до завтра. Не зменшилась, а навпаки збільшилася, кількість людей, які менш соціально захищені. Це одинокі люди, пенсіонери, хворі, інваліди. Це багатодітні сім’ї. Плюс до всього ціни зросли. Тобто якщо ці категорії громадян отримали компенсації, які раніше мали, то за два роки вони знецінились.
Тому окремо діє програма “Турбота”. Це 32 мільйони на рік. Вона передбачає підтримку менш соціально захищених людей. І це сотні тисяч людей, які тікали від жахіть війни в перший рік повномасштабного вторгнення.
– З іншого боку, ВПО – це можливість, а не лише виклик. Багато хороших спеціалістів і підприємств релокувалися зі сходу.
– Багато хто з них, враховуючи патріотичні почуття до своїх міст, категорично наполягає в тому, що всі податки вони платять за місцем реєстрації. Наприклад, Харків, Запоріжжя. І ніхто в цій ситуації не дозволяв собі написати, що податки платіть тільки в Тернополі, інакше не пустимо.
Так, з одного боку, це дало певне пожвавлення, бо окремі тернополяни отримали роботу. Люди, які приїжджали, не завжди своїх людей вивозили разом з бізнесом, і тут шукали працівників. Але є й інший бік медалі. Більшість людей, які переїхали звідти, це люди старшого віку, це пенсіонери, матері з дітьми. Тобто ті, хто приїжджали, переважно не були найактивнішими, скажемо так, в плані роботи. Швидше це були люди, які навпаки потребували допомоги і підтримки. Більшість чоловіків, які привозили сім’ї, йшли потім в ТЦК, мобілізовувалися, сім’ї лишали тут. Тож працездатного населення не так багато переїхало.
– Щодо перспектив соціального житла – Тернопіль згадували як одне з міст, в якому може початись цей проєкт. Про це казав нам в інтерв’ю голова Агенції відновлення Сергій Сухомлин, який до того був мером Житомира. Як це прокоментуєте?
– Ми ці проєкти обговорювали. Ми дуже сподіваємось, що Сергій Сухомлин зможе більш ефективно лобіювати інтереси міст і громад. Це людина, яка прийшла з конкретними знаннями, відчуттям проблем. Ми обговорили з ним цілий ряд проблем, які сьогодні є в містах. Це відповідь на запитання, як втримати людей тут, – будівництво соціального житла.
Ми до цього готуємось, створена певна робоча група, до якої увійшли міські голови, їхні заступники. Разом вони мають напрацювати механізм, як це має реалізовуватись. Ця тема активно дискутується вже більше ніж місяць.
Тобто ми готові йти на це. Місто виділить земельну ділянку. Місто забезпечить підключення мереж, спільно з міжнародними донорами збудує житло, яке має бути готове, мебльоване. Люди можуть заходити і жити. А натомість платити за нього ціну значно нижчу, ніж ринкова вартість оренди в місті Тернополі. Це буде стосуватись і спеціалістів, яких треба зберегти. Щоб переконати висококваліфіковану людину працювати в Тернополі, а не переїжджати у Львів. Це буде стосуватися і ветеранів.
