23 травня, з нагоди Дня Героїв, відзначили 94-річного учасника підпілля УПА Ігоря Андрійовича Олещука, якому вручили почесну нагороду Командувача Сил спеціальних операцій (ССО) Збройних сил України – нагрудний знак “Вовча зграя” ІІІ ступеня
“Еспресо.Захід” детальніше розповість про постать Ігоря Олещука, колишнього політв’язня, який є живим прикладом незламності духу, що надихає сучасні покоління українців.
Біографія Олещука: від юних років залучений до боротьби за українську справу
Ігор Андрійович Олещук народився у 1931 році у селі Чорний Ліс на Тернопільщині, в регіоні, який був осередком українського національно-визвольного руху. З юних років він зростав у атмосфері патріотизму. Адже його двоюрідні брати і сестри були учасниками підпілля.
У 1940-х роках, у період Другої світової війни та післявоєнного часу, коли Україна перебувала під радянською окупацією, будучи ще підлітком Ігор Олещук долучився до діяльності Організації Українських Націоналістів. Як молодий учасник підпілля, він брав участь у діяльності, спрямованій на протидію радянському режиму, зокрема поширенні антирадянської агітації та підтримці боротьби Української Повстанської Армії.
Його псевдо було “Грушка”. Як згадує Олещук, його завдання полягало в тому, щоб щомісяця “писати і посилати звіти про те, кого арештували чи вивезли на Сибір, у кого були обшуки, кого підозрюють, що він може бути зрадником, про всі важливі події”.
У 1948 році, у віці 17 років, Ігоря Олещука було заарештовано органами НКДБ за звинуваченням у “антирадянській діяльності”. Тоді викрили одну з районних криївок УПА. Повстанці намагалися спалити всю документацію, яка зберігалася в криївці, але їм не вдалося знищити все. А серед паперів знайшли звіт юного Ігоря, підписаний псевдонімом “Грушка”.
У звіті згадувався випадок зі школи, де навчався Олещук. Його запідозрили, коли на уроці історії вчитель назвав Івана Мазепу зрадником, але Ігор, начитаний трилогією Богдана Лепкого “Мазепа”, захищав гетьмана, доводячи, що той боровся за Україну. Після цього НКДБ перевірило шкільні роботи, зіставило почерки й арештувало Ігоря прямо на уроці історії. Під час обшуку вдома Олещука виявили українські історичні книги.
Тож, його засудили до 25 років ув’язнення, що стало важким випробуванням для молодого патріота. Ув’язнення відбував у сумнозвісних таборах ГУЛАГу, де зазнав нелюдських умов, фізичних і психологічних тортур.
“У 50-градусний мороз нас загнали в бараки на двотижневий карантин. Видали фуфайки, валянки і чуні. Нас, новоприбулих, пограбували “блатні”, напавши на барак і забравши теплі речі, які ми взяли з собою. Через погане харчування і 12-ти годинний робочий день, чотири рази за півтора року потрапляв в оздоровчий пункт. В таборі не вистачало медичних працівників, а знаючи латину за 8 місяців вивчився на медбрата і почав працювати фельдшером у травмпункті шахти. Ми у 40-50-ти градусні морози будували міст через річку Аяч-Яга. Працювали по 12 годин. Незважаючи на те, що на обличчя натягували маски, все ж без обморожень не обходилося. Попри велике фізичне навантаження нас дуже погано годували”, – згадує про ті дні Олещук.
Проте навіть за таких складних обставин він не зламався, зберігши вірність своїм ідеалам і віру в незалежну Україну.
Політв’язень і незламність духу
Повернувшись із заслання, Ігор Олещук першим ділом відвідав могилу видатного Кобзаря Тараса Шевченка. А тоді почалися довгі будні під наглядом радянських служб. Він працював на цукровому заводі та згодом у “Тернопільобленерго”. Однак з проголошенням незалежності України Ігор Олещук активно долучився до громадської та просвітницької діяльності.
З 1996 року він працює старшим науковим співробітником в Історико-меморіальному музеї політичних в’язнів у Тернополі, який розташований у колишньому слідчому ізоляторі КДБ, де він провів частину свого терміну. Сьогодні Ігор Андрійович проводить екскурсії в цьому музеї, розповідаючи відвідувачам про жахи репресій, які чинив радянський режим проти українців. Його розповіді – це не лише історичні свідчення, але й уроки мужності для сучасних поколінь. Олещук згадує: “Тоді нас було тисячі. Тепер нас мільйони. Вони заповідали нам сміливість”. Ці слова стали символом його життєвого кредо та відображенням спадкоємності боротьби за свободу.
Як старший науковий співробітник Музею національно-визвольної боротьби Тернопільщини, він присвятив себе дослідженню історії українського визвольного руху, зокрема діяльності ОУН і УПА. Його робота спрямована на збереження історичної пам’яті, популяризацію правди про боротьбу українців за свою державність і протидію радянським та російським пропагандистським наративам. Він є автором кількох книг.
Також Ігор Андрійович, попри поважний вік, до сьогодні бере активну участь у громадських ініціативах, спрямованих на підтримку ветеранів визвольного руху та їхніх родин. Його лекції, виступи та екскурсії в музеї стали джерелом натхнення для багатьох українців, особливо молоді, яка шукає приклади стійкості та патріотизму.
Важливість постаті Ігоря Олещука

Ігор Олещук є живим прикладом незламності духу та вірності ідеалам свободи. Його життя – це місток між героїчним минулим України та її сучасною боротьбою. Як учасник підпілля ОУН, він боровся проти радянської окупації, зазнав репресій і вистояв, зберігши віру в перемогу. Його діяльність у часи незалежності України сприяє формуванню національної свідомості та розумінню того, що боротьба за свободу є безперервним процесом.
Ігор Олещук отримав численні нагороди: орден “За заслуги” ІІ (2016) та ІІІ (2006) ступенів, орден Ярослава Мудрого V ступеня (2009), звання почесного громадянина Тернополя (2023), відзнаку Тернопільської міськради І ступеня (2010), премію ім. Ярослава Стецька (2012), довічну державну стипендію (2001). Тож нагородження відзнакою “Вовча зграя” ІІІ ступеня є черговим визнанням його внеску у боротьбу за незалежність України та збереження історичної пам’яті.
У свої 94 роки Ігор Андрійович продовжує надихати українців, адже його історія нагадує нам, що свобода – це не лише дар, але й боротьба за неї.