Соціальні психологи стверджують, що ні. Війна міняє в першу чергу групову поведінку. Люди не міняються, вони лише пристосовуються під тренд, який, ставши вибуховим і ураганним, задає стандарт групової поведінки.
Це ми й побачили з початком війни: вчорашні не-сильно-патріоти враз стали гіперпатріотичними якраз тому, що такою стала групова поведінка. Такі люди завжди йдуть за сильнішою енергією, і цією сильнішою енергією стала Україна як така.
Історія всіх загальнонаціональних піднесень – це історія мас, а не особистостей. У нашому випадку проукраїнські особистості були проукраїнськими задовго до того, коли до них доєдналася (завдяки потрясінню) велелюдна маса всіх решта, здатних бути лише в більшості і лише з більшістю.
Отже: українськість має закріпитися як основна й аксіоматична форма групової поведінки – тоді під цей стандарт підтягнуться навіть перекінчики.
Як тільки йде відкат і рецесія українського наративу – умовна «решта» тихенько чвалають назад у свої кокони пасивних спостерігачів. Бо такою була їхня ідентичність і соціальна модель до 24 лютого.
Це ми й спостерігаємо зараз. Їх попустило.
Остап Дроздов
журналіст
Красивий звал. Вишуканий договорняк. Торгашество найвищої проби. Відкуп. Підкуп. Обоє рябоє.
