Щоб розкрити свій творчий хист, Юлія Сватко з Мишкович Великоберезовицької громади спробувала себе у різних ролях та сферах. Нині вона почувається щасливою, бо має улюблену роботу і не менш цікаве захоплення – жінка створює на склі яскраві, колоритні картини.
ВІД МРІЙ – ДО УЛЮБЛЕНОЇ
– У дитинстві я мріяла стати дизайнеркою, а от батьки моє майбутнє завжди пов’язували з медициною, – пригадує пані Юлія. – Я дослухалася до їхніх порад і вступила в Тернопільський медичний університет. Після закінчення вишу спочатку працювала палатною медсестрою кардіологічного відділення у другій міській лікарні Тернополя, згодом – у колишньому санаторії в селі Петриків біля обласного центру, пише Сільський господар.
Після цього продовжила роботу в Мишковичах: спершу на дільниці, а потім – у місцевому навчально-виховному закладі. Одного разу я зловила себе на думці, що робота медика, якій я присвятила шістнадцять років, хоч і подобається мені, та все ж не приносить душевного задоволення. Мені захотілося спробувати себе в іншій сфері. Цю ідею підтримав мій чоловік, з яким, до речі, нас звела саме медицина. Ми з ним працювали разом у санаторії «Веселка»: я – медсестрою, а Назар – лікарем-стоматологом.
Зізнаюся, що змінювати професію у тридцять п’ять років для мене було трохи лячно. Але бажання спробувати щось нове взяло гору і я вступила до Тернопільського західноукраїнського університету на факультет публічного управління та адміністрування. Ще кілька місяців і я отримаю диплом фахівця. А вже рік я працюю спеціалістом відділу молоді, спорту, сім’ї і туризму Великоберезовицької селищної ради.
ПОДАРУНОК ДЛЯ КОЛЕГИ
Однак не лише робота приносить моральне задоволення Юлія Сватко. У вільний час жінка приходить у домашню міні-майстерню і починає творити картини на склі. Це захоплення з’явилося у неї зовсім негадано. Творчий хист умілиця розкрила, коли вперше стала мамою.– Після народження старшого сина Владислава я почала в’язати, виготовляла прикраси з полімерної глини, потім зайнялася настінним розписом, – розповідає пані Юлія.
– Коли на світ з’явився молодший син Захар, я захопилася малюванням на склі. А спонукав мене до цього такий випадок. Коли моя колега запросила мене на ювілей, я захотіла її здивувати оригінальним подарунком. Так з’явилася ідея розписати фарбами бокал. Подарунок припав до душі не лише ювілярці, а й гостям, від яких згодом я отримала перші замовлення.
КОЖЕН ВИРІБ – НЕПОВТОРНИЙ
Тепер вироби Юлії Сватко відомі не лише в рідних Мишковичах, а й далеко за межами України. У творчій колекції майстрині – розписані зі смаком та душею скляні вази, бокали, тарілки, графини та картини. Це ремесло пані Юлія опановувала самотужки.
– Починала я з легких орнаментів, бо скло, на відміну від полотна, – матеріал непростий, – каже мишковицька майстриня. – Однак як у житті, так і творчості я не шукаю легких шляхів. Постійно навчаюся, експериментую. У своїх роботах поєдную кілька технік і стилів. Тож кожен мій виріб – індивідуальний і неповторний. А малюю я те, що люблю. Найбільше мені подобаються квіти, особливо маки. Часто зображую птахів.
Для розпису жінка використовує тонкі, як голка, дерев’яні шпажки, та вітражні фарби. Перед тим, як братися за інструмент, малює на папері орнамент, щоб легше уявити його на склі. Поверхню виробу обов’язково знежирює, після цього наносить контур і починає розписувати фарбами. Потім виріб ґрунтує і відправляє у духовку, де він сушиться п’ятнадцять хвилин за температури 130 градусів.
Після цього витвір готовий до використання. Єдине застереження – надто його не терти і не мити у посудомийній машині. Завдяки своєму таланту і наполегливій праці 2019 року Юлія Сватко отримала звання «Майстер народних художніх промислів народного декорування (розпис по склі)». Свої яскраві скляні дивотвори вона демонструє на виставках і фестивалях, а також залюбки навчає цьому ремеслу поціновувачів цього красивого мистецтва.
Марія БЕЗКОРОВАЙНА
Світлина Івана ПШОНЯКА
