Співала під час обстрілів, допомагала пораненим і не втрачала оптимізму. Парамедикиня Катя, відома як “Пташка“, отримала своє псевдо в 15 років. Вже тоді дівчина усвідомлювала, що таке незалежність. До річниці незалежності України Катя написала есе, яке її мати Світлана зберігає досі. Вона розповіла Суспільному, чекає на доньку, і ні на мить не розлучається з телефоном.
Спочатку 21-річна дівчина надавала допомогу пораненим на Донеччині у складі медичного батальйону “Госпітальєри”.
Коли російські війська почали штурмувати Маріуполь, вона потрапила в укриття “Азовсталі”. Дівчина стала відомою завдяки своєму співу в підвалі заводу.
На відео, яке в травні цього року зняли захисники Азовсталі, російські ракети обстрілюють завод. Чути вибухи і спів “Пташки”. Цей фрагмент миттєво поширився інтернетом та отримав тисячі вподобайок.
“Ми йдемо в бій, земля гуде, радіють гори, степи, бо нас на бій благословив священний дух Мазепи”, – співала дівчина.
Своє псевдо “Пташка” дівчина отримала, коли їй було 15 років, розповідає мама Каті. Історія пов’язана з малюнком, який вона зробила для конкурсу до 25-річниці незалежності України.
“Майже на весь листок намальована пташка – крила розправлені, летить. І був там український герб, калина на тому малюнку. І так її й почали називати “Пташка”. Але вона ще й до того “Пташкою” була постійно. Їй це подобалося. Коли я з Катею іноді зв’язувалася, то казала: “Передайте “Пташці вітання”. То дивувалися, що мама звертається до дочки “Пташка”. Бо коли говорила “Катя”, то не завжди всі знали, хто це, а якщо казала “Пташка”, то всі розуміли, про кого мова”.
Окрім малюнка Катя написала тоді есе про незалежність. Світлана досі зберігає цю роботу.
“Неодноразово нашу волю хотіли скувати в кайдани і обмежити наші права. Ми боролися і будемо боротися, адже ми вільний, самостійний, працьовитий, ніким нескорений народ. Ці роки ми є незалежна України. Ми – незалежність”. Ось такі Катині слова. Шість років тому, коли Каті було 15 років, така була її думка. В такі юні роки, коли частина молоді навіть не задумується над тим, що таке незалежність, що таке незалежна Україна, Катруся знала. Таким було її поняття про незалежність України”, – говорить мати.
Співати Катя любила з дитинства, і співала завжди українською, каже Світлана.
“Ми проживали в селі, тому українська пісня у нас звучала завжди. Коли ще маленькою Катруся лягала спати, я їй співала українські пісні, завжди ми читали вдома тільки українські казки”.
Згодом дівчина отримала музичну освіту та мріяла про велику сцену.
“Коли вона закінчувала навчання в коледжі, то на державному екзамені, на сцені, в гарному червоному платті, яке вона собі сама придбала, співала українську пісню “Ой, не світи місяченьку”. У неї була мрія виступати на великій сцені. І вона йшла до того. Але трішки треба ще зачекати. У неї зараз інші мрії. У Каті академічний спів, у неї дуже сильний голос. Естраду вона не слухає і не співає. Наразі в нас дуже мало таких людей, які люблять академічний спів. Це треба кудись їхати, щоби тебе визнали. А наша Катя – патріотка України, і вона не поїде навіть заради своєї мрії. Вона не поїде з України. Я це добре знаю”.
Після закінчення коледжу дівчина працювала в Києві у мотошколі. Тоді почала волонтерити й пройшла медичні курси.
“Вона ходила як волонтер у військовий київський госпіталь, бачила поранених хлопців, бачила ту ситуацію, яка на фронті. І так вона вирішила допомагати. Закінчила курси й поїхала на схід. Зразу вона працювала у військовому госпіталі на Луганщині. І там ще раз пройшла з “Госпітальєрами” медичні курси. І вже з листопада 2021 року вона в складі “Госпітальєрів” була на Донеччині. Надавала медичну допомогу як парамедик військовим і цивільному населенню”, – говорить жінка.
“Вона у всіх аспектах дуже відповідальна людина. Якщо бралася за роботу, то доводила її до логічного завершення. Якщо бралася комусь допомогти, як би їй не було важко, вона допомагала. Така вона людина, і це від народження. Звичайно, як мама, я переживала. Але я завжди її підтримую, через те, що в неї ніколи не було якихось невиважених рішень, вона ніколи не робила чогось необдуманого чи неправильного”.
“Зірки згоряють, а ми будемо жити вічно. Народ, як і Маріуполь – Україна. Це – назавжди. Все буде добре, все буде Україна”, – говорить “Пташка”, парамедикиня з “Азовсталі”.
