29-річний військовий Олександр Саєцький з Тернопільщини загинув на Донеччині. В нього залишилися дружина і двоє дітей.
Три дні Сашко не виходив на зв’язок, а мама не могла собі дати раду від хвилювання. По обіді третього дня батьків повідомили про загибель єдиного сина.
29-річний айтішник, єдиний син в батьків і тато двох маленьких дітей, не задумуючись, полишив все і пішов добровольцем на війну, коли в його країні сталась біда. Ворожа куля 13 травня обірвала життя Олександра Саєцького, пише «20 хвилин».
Його шестирічний син Остапко вже знає, що тато — Герой. Малий сказав, що має обов’язково піти попрощатись із батьком – а як інакше, він же має віддати йому цілий стос власних малюночків, які малював для батька і його побратимів. А трирічна Настуня, через малий вік, не розуміє, чому плачуть мама і бабуся з дідусем. Вона досі чекає свого батька-Героя і мріє його обійняти, коли той повернеться з війни…
Величезне горе у родині та двох громадах – у Нітишині на Хмельниччині, де проживав Олександр із родиною останніми роками, і в Будилові, що в Козівській громаді. Звідти родом батьки Сашка, там він деякий час вчився у школі, туди весь час приїжджав до бабусі. Там Олександра Саєцького поховають 19 травня.
У Нітишині оголосили триденну жалобу за Героєм. Й на Козівщині приспустили державні прапори…
Саєцький Олександр Ігорович народився 27 березня 1993 року. Був заступником командира бойової машини-навідником-оператором 3 механізованого відділення 3 механізованого батальйону загинув 13 травня 2022 р. внаслідок артилерійського обстрілу поблизу с. Малинівка Донецької області.
Сотні нетішинців, вишикувавшись у живий ланцюг вздовж доріг, зустрічали ввечері 18 травня свого Героя Олександра Саєцького, який віддав своє життя за Україну в боротьбі з рашиською ордою. Зранку 19 травня на площі біля флагштоків поблизу адмінбудівлі виконкому з ним попрощались у Нетішині. Згодом кортеж із тілом вирушив до Будилова, де похоронили Героя.
— Прийшла трагічна звістка, що в п’ятницю, 13 травня, якась російська сволота відібрала життя нашого Сашка, — каже Антоніна Радушинська. — Для мами і тата життя дорогого сина, для Каті її половинку, коханого чоловіка, для Остапчика і Насті люблячого татка, вірного друга, побратима і Героя України. Ми ніколи не забудемо і не пробачимо, ти назавжди в нашій пам’яті та серцях залишишся людиною з добрим серцем, рішучим, мужнім. Ти віддав своє життя за майбутнє не тільки своєї сім’ї, а і всієї України. Спи спокійно на небесах, ти наша гордість, наш Герой і Герой України…
Мама Олександра Марія Михайлівна та батько Ігор Брониславович – уродженці Будилова. Тата запросили на роботу до Нетішина. Але до 4 класу Сашка віддали саме у Будилові, розповіла його однокласниця, староста Будилівського старостинського округу Козівської селищної ради Лілія Садівник.
Коли Сашко одружився, деякий час вони з дружиною Катею проживали у Тернополі, згодом повернулись до Нетішина. А батьки, коли татові зробили операцію на серці, повернулись до рідного Будилова.
— Саша на початку березня пішов добровольцем на війну, — пригадує Лілія Садівник. — Веселий, розумний, красивий, мужній, готовий завжди захищати людей, свою сім’ю і всю Україну. Він мій однокласник, вчились разом, хоч і кілька років, часто приїжджав сюди – вся родина тут, в Будилові. Мама з татом певний період були на заробітках за кордоном, то Саша проживав тут у бабці.
Однокласники згадують, що коли навчався у школі, Сашко був дуже спокійним і водночас веселуном. Коли прийшов до школи, з ним хотіли дружити абсолютно всі. Його кликали й на зустріч однокласників, бо завжди вважали за свого. На жаль, на останню зустріч Сашко не зміг приїхати.
Мама три дні намагалась додзвонитись Сашкові, але марно – зв’язку не було. Жінка не могла собі дати раду від хвилювання і, коли зранку 16 травня односельці у неї питали, як Сашко, лишень плакала… По обіді матері повідомили, що її Сашка більше немає…
