Війна забирає життя, руйнує людські долі, а також знищує бізнеси, які українці розвивали роками, вкладаючи свій час, талант і гроші. Та декому вдалося врятувати улюблену справу на новій території…
З ВИШГОРОДА — В УЖГОРОД
…31-річний Святослав Сиваш із Вишгорода — власник бренда шкіряних виробів. Чоловік за освітою ІТ-спеціаліст, але у 2018 році разом із дружиною започаткував маленький сімейний бізнес. З домашньої майстерні він виріс в успішне крафтове виробництво з командою з дев’яти осіб. Напередодні вторгнення запланували черговий етап розвитку і розширення — вклали гроші в розробку нових моделей, збільшили рекламний бюджет…
Коли почалася повномасштабна війна, подружжя сподівалося, що все скоро закінчиться. Коли ж побачили, що ситуація лише ускладнюється, вирішили все-таки евакуюватися разом із бізнесом. Обрали для релокації Ужгород.
Для цього винайняли вантажний бус, частину речей відправили поштою. Держава пропонувала послуги “Укрзалізниці”, але у Вишгороді немає станції, тож цією можливістю не скористалися.
“Виїжджали під гучні вибухи, — розповідає чоловік. — Ліфти не працювали, довелося все з п’ятого поверху зносити. Я постійно квапив колег… Уже в дорозі через сайти оголошень знайшов нам нове приміщення для майстерні”.
Поновили роботу місяць тому. Сировину наразі купують із залишків, що є на складах в Україні. Перше замовлення, зроблене в Ужгороді, — партія обкладинок для посвідчень тероборони Києва. “Ми відклали всі інші справи, щоб допомогти нашим військовим. Зробили за бартером — нам дали матеріал, а ми — готові вироби”, — каже Святослав Сиваш.
Чоловік розповідає, що сьогодні його бізнес працює на 50%. Якщо воєнні дії не дійдуть до Закарпаття, до осені вдасться довести оборот до 70 — 80 відсотків. Проте після перемоги України у війні підприємець планує поновити виробництво у рідному місті.
З ДНІПРА — У ВІННИЦЮ
Це дніпровське підприємство виготовляє матеріал, що називається мельтблаун, а з нього — медичні маски і респіратори. Фірма забезпечувала ними аптеки й лікарні всієї країни, а також постачала продукцію до США.
“Та у перший день війни ми припинили роботу, — розповідає 30-річний Максим Коломієць, комерційний директор підприємства. — Багато контрактів зірвалося. Наші збитки сягали мільйонів гривень. На щастя, фізичних втрат ми не зазнали, бо активних бойових дій у місті на той момент не було. Проте розуміли, що далі працювати у Дніпрі дуже ризиковано”.
Максим порадився з іншими засновниками компанії, й разом вирішили скористатися державною програмою евакуації підприємств.
“Подали заявку на логістику. Нам зателефонували і запропонували допомогу, дали список локацій, зокрема Вінницю, — розповідає Максим Коломієць. — Нам виділили 7000 кв. метрів виробничих приміщень на одному із місцевих підприємств.
На нове місце переїхало 15 працівників — це інженерний склад. А от пакувальників продукції, операторів- механіків набиратимемо серед переселенців або ж місцевих.
Нині наше підприємство на стадії переїзду і налагодження устаткування. За тиждень-два плануємо запустити у роботу і повноцінно працювати”.
Максим Коломієць щиро радить підприємцям не боятися релокації та змін. Каже, що на власному досвіді переконався: міська влада у регіонах, де немає активних бойових дій, іде назустріч бізнесу. Та й складних бюрократичних процедур для переїзду виробництва нині немає.
З БУЧІ — У ЛЬВІВ
“Нашу справу ми почали сім років тому, — розповідає 43-річна Інна Скаржинська, співзасновниця косметичного бренда. — Виробництво було зосереджене у Бучі. Мали там два магазини, ще один — у Львові. Нашу косметику продавали у декількох мережах супермаркетів. Ми співпрацювали із салонами краси.
Відтак почали відкривати магазини за франшизою. Чимало продукції відправляли за кордон і, звісно, працювали на нашому офіційному сайті. Мали команду з 12 осіб, залучали фрилансерів”.
24 лютого змінило їхнє життя. З донькою, яка є партнеркою у бізнесі, і трьома маленькими синами Інна виїхала до Львова. Чоловік залишився у столиці. Сидіти склавши руки жінка не хотіла. І вирішила — треба відроджувати справу на новому місці.
Сидіти склавши руки жінка не хотіла. І вирішила — треба відроджувати справу на новому місці.
“Ми змогли закупити тару й складники, — каже Інна. — А головне — винайняли приміщення, де почали виробляти нові партії косметики. Те, що вціліло з обладнання у Бучі (дуже багато вкрали орки, зокрема цифровий мікроскоп та мікрокамеру), перевезли. Іншим допоміг наш партнер. Його підтримка зворушила до сліз!”
До речі, Інна Скаржинська нині допомагає бійцям з мийними засобами. У планах — робити шампуні для наших захисників та захисниць, а ще — загоювальні мазі.
“Ми також передаємо гроші на купівлю дронів, тепловізорів, — розповідає підприємиця. — І це така радість, коли ти допомагаєш! Хтось підтримує тебе, ти підтримуєш когось. З таким підходом Україна напевно переможе!”
