Минулого року у Тернополі зібралися експерти, історики, політики і практики місцевого самоврядування у рамках форуму «Совєтська окупація Західної України 1939 р: погляд через 80 років». Всі ми тоді говорили про паралелі між минулим і сьогоденням. І попереджали нову владу: з Росією не можна йти на жодні перемовини, для Кремля немає договору, який би він не порушив. А сподіватися на допомогу Заходу можна лише з власною сильною армією та економікою.
Минув рік і побоювання лише посилилися. Некомпетентна центральна влада веде Україну до повторення трагедії 17 вересня 1939 року. Тоді 1939 року між Радянським Союзом та Польщею діяв договір про ненапад. Тому польське командування кинуло всі боєздатні частини на західний фронт, залишивши східний без захисту. Але у Москві заявили, що «Варшава, як столиця Польщі, більше не існує. Польський уряд розпався та не подає ознак життя. Це означає, що польська держава та його уряд фактично припинили існування. Тим самим втратили свою чинність угоди, укладені між СРСР та Польщею». І СРСР без жодних зволікань має повне «право захищати українців та білорусів», які проживали на території Польщі.
І Польща отримала «червоний ніж» у спину.
Про “захист” українців і білорусів упродовж 1939-1941 років можна говорити багато. Репресивні виселення у віддалені райони СРСР, арешти та ув’язнення інтелігенції, розстріли особливо небезпечних для радянської влади в’язнів – стали буденністю на Західній Україні, зокрема і в Тернополі. Рахунок вбитих українців, білорусів тощо йшов на сотні тисяч, депортованих у Сибір – понад мільйон.
Подібне сталось у 2014 році. В Москві заявили, що Український уряд «розвалився», у державі хаос та править хунта. Тому Росія починає «захищати співвітчизників» та «російськомовних». Кремль оголосив, що Будапештський меморандум, яким ядерні держави гарантували територіальну цілісність України, не діє. Почався наступ російських військ на Крим та Донбас. Це були чергові «історичні граблі», на які стало постмайданне нове керівництво України.
Незалежна Україна отримала «синьо-біло-червоний» ніж у спину
Про захист російських «співвітчизників» та «російськомовних» теж можна говорити довго. Під етнічні чистки та репресії у Криму та на Донбасі потрапили не лише українці та кримські татари. У місцевих катівнях московські прислужники знищили тисячі так званих «російськомовних».
У 2020 вже нове керівництво України знову стає на «історичні граблі». Після підписання угод про відведення військ та створення зон безпеки з московськими окупантами, загарбники без бою займають відвойовані кров’ю українських героїв землі. І це не зупинило війну. Українці, і військові і мирні, продовжують гинути. Тепер планують створити на Донбасі «зону вільної торгівлі». Це лише узаконить російські бандформування на Донбасі. Дасть їм час набратися сили. Агресор, як і у минулому буде прикриватися “недієздатністю” центральної влади, вказуватиме на огріхи.
Є величезна небезпека, що Україна в черговий раз отримає московський ніж у спину.
І захід нам не допоможе, як не допоміг Польщі у 1939 році, бо буде зайнятий своїми проблемами, пандемією коронавірусу. Сьогодні повторюється історія 80-ти річної давнини, коли світ не хоче сваритися з московським агресором через Україну. Зовнішні союзники “стомилися від війни”. У них свої інтереси. Міжнародні угоди видаються нікчемними.
Але вихід є – опертися на націоналістів
Головна причина теперішньої «страусиної політики» Києва — це відсутність національного коріння у політичних еліт. Вони не мають відчуття відповідальності за свої дії. У політиці це виявляється у здачі інтересів українського народу під тиском «політичних обставин». У економіці — використання природних та інтелектуальних ресурсів України не в інтересах українців. Типовим прикладом є грабіжницькі тарифи на газ для українців, котрі за Конституцією є власниками надр і того ж газу. Такі еліти готові кинути Україну при першій загрозі.
Тому саме націоналісти протидіють цим процесам. Протидіють на всіх рівнях. Бо знають історію. Бо вміють працювати. Бо люблять свою націю. Підтримуючи націоналістів, ви підтримуєте захисників, які ніколи не стануть на старі граблі, які здатні захистити Україну від «нових-старих» ворогів. Для початку треба захистити ті здорові сили, котрі у нас залишилися. Зробити так, щоб принаймні на місцевому рівні були ті, хто можуть захистити свою землю і свій народ.
Сергій Надал
