«Росія не є економічно вмотивованим гравцем. Вона має виразні геополітичні цілі. 78% її політичних еліт походить з КДБ або ГРУ. Все це служить утриманню силовиків при владі. Росія не має потенціалу модернізації, який спирався би на енергетичні ресурси. Росія експортує нафту, газ, корупцію та дестабілізацію».
Пшемислав Журавський вель Граєвський, політолог, професор Лодзького університету, член колегії президента РП
«Російська диверсія у значній мірі здійснюється не обов’язково росіянам, у кінці ланцюжка субпідрядів є також і поляки. Дуже часто на вершині знаходяться російські олігархи, які таким чином здобувають прихильність Кремля».
Марцін Рей, блогер-розслідувач, адміністратор профілю “Російська V колона в Польщі”
На відміну від багатьох інших країн Європи, польська політична еліта наразі єдина в думці щодо необхідності не створювати, а зменшувати залежність від Росії.
Проте не можна однозначно стверджувати, що Польща має абсолютний імунітет до російського стратегічного корупційного проникнення. Напевно й справді складно віднайти настільки очевидні як у нас приклади, проте ряд вже призабутих історій також мали помітний російський слід і досі час від часу відлунюють в польській політиці.
Тлом президентських виборів 2005 року став російський фактор у скандалі навколо потужного нафтового концерну «Orlen». Справа пов’язувалася з корупцією і з питанням національної безпеки, оскільки у ній були замішані російські компанії. В інтересах «ЛУКойлу» діяв відставний офіцер російської зовнішньої розвідки Володимир Алганов, на той час керівник групи радників «ИНТЕР РАО ЕЭС». За звинуваченням у шпигунстві на користь Росії Агентством внутрішньої безпеки Польщі був затриманий Марцін Тиліцький, помічник керівника слідчої комісії Сейму у справах компанії «Орлен», а також комісії у справах спецслужб Юзефа Грушки.
У 2003 році у Відні з Алгановим таємно зустрічався один з найбільших підприємців, глава Kulczyk Holding Ян Кульчик, статки якого тижневиком «Wprost» оцінювалися у понад 15 млрд злотих. Парламентська комісія у справі Orlen підозрювала його у корупції та зв’язках з спецслужбами Росії. Тоді Алганов начебто запропонував Кульчику 5 млн доларів за вплив на президента Квасьнєвського для забезпечення «Лукойлу» перемоги в тендері з приватизації паливного холдингу Rafineria Gdanska, який володів нафтопереробним заводом та великою мережею автозаправок.
До речі, вже у 2019 році в польській пресі обговорювалися дивні обставини передчасної смерті Кульчика у 2015 році внаслідок ускладнень після операції у тому ж Відні. У опублікованих записах розмов Кульчика йшлося про його наміри створення енергетичного мосту між Європою та Україною, що мало б витіснити російське вугілля з європейського ринку та стати загрозою для продажу російського газу до ЄС.
У 2007 році Агенція внутрішньої безпеки направила міністру-координатору спецслужб Збіґнєву Вассерману доповідну про небезпеку недружнього поглинання Orlen з боку російської компанії. На той час цінні папери концерну торгувалися на Варшавській фондовій біржі, найбільшим акціонером була держава, яка володіла третиною акцій, ще третина знаходилася в руках пенсійних та інвестиційних фондів. Існувала підозра, що “ЛУКойл” зібрав великий пакет акцій Orlen (напрошуються певні паралелі з історією приватизації «Мотор Січі») і міг використати їх як механізм дестабілізаційного впливу на польську економіку і соціальну сферу.
Згодом Польщу струсонула афера з фінансовою пірамідою компанії Amber Gold, яку в 2009 році створив Марцін Пліхта. Вона повинна була інвестувати гроші клієнтів у золото та інші дорогоцінні метали, пропонуючи процентні ставки вищі за банківські депозити. У 2011 році Amber Gold купила німецьку авіакомпанію OLT Express і запустила її на польський ринок, перебиваючи конкуренцію найдешевшими авіаквитками. Але вже у наступному році Amber Gold збанкрутіла, обдуреними виявилися майже 19 тисяч клієнтів на суму 200 мільйонів євро.
Під час роботи слідчої комісії Сейму розглядалася гіпотеза, що ця піраміда могла слугувати подальшому відмиванню видобутого і необлікованого золота російської мафії та насиченню ним польського ринку. Деякі дослідники тоді також писали, що за кулісами афери могли стояти Ігор Коломойський, Геннадій Боголюбов та Вадим Рабінович, які намагалися заволодіти авіакомпанією LOT Polish Airlines через схему її послаблення і створення можливості поглинання компанією AeroSvit.
Яскравим кейсом у контексті російської корупційної пенетрації стали результати журналістського розслідування, проведеного у 2017 році міжнародним Проектом розслідування корупції та організованої злочинності (OCCRP). Було встановлено, що завдяки молдовським і латвійським банкам росіяни упродовж 2012-2014 років відмили 21 млрд доларів, використовуючи при цьому понад 5 тисяч фірм та 700 банків в 96 країнах. За однією з версій, це були кошти “Газпрому”, призначені для хабарів як знаряддя у гібридній війні з країнами, що намагаються вийти з-під російського впливу.
До Польщі таким чином потрапило 9 млн доларів у близько 100 транзакціях через 11 польських банків. Найбільше коштів – декілька мільйонів доларів – отримала на свій рахунок невелика варшавська фірма Intradetcom, власниками якої є росіяни з польським громадянством. Загалом ця фірма отримала на свій рахунок сім банківських переказів, чотири з яких — на рівні суми по 499 тис. євро в 2013 році упродовж кількох тижнів. Кошти на цю фірму перевели британські фірми Tottenham Management Ltd. i Seabon Ltd., які замішані в найбільші афери з “відмиванням” російських грошей по всьому світу.
Показово, що кошти на свій рахунок за консалтингову діяльність отримав і проросійський “Європейський центр геополітичного аналізу” у Варшаві, який відверто симпатизує Москві. Його створив колишній депутат Сейму, засновник проросійської партії “Зміна” Матеуш Піскорський, який у 2016 році був затриманий АВБ за звинуваченням у співробітництві з російською розвідкою з просування інтересів Росії та маніпулювання громадською думкою польського суспільства. Раніше Піскорський займався “виборчим туризмом” до незаконних територіальних утворень (Придністров’я, Південна Осетія, Абхазія) або до країн, які становили для Росії стратегічний інтерес (Україна, у тому числі так званий “референдум” у Криму у 2014 році, та Сирія) – тобто забезпечував легітимізацію виборів як начебто “незалежний спостерігач” від міжнародної спільноти.
Заступником Піскорського по партії був політолог, автор багатьох антиукраїнських матеріалів Конрад Ренкас. Це типовий представник насичених російською агентурою «кресових» кіл, який накручує ненависть до України, постулює впровадження антинатівського та проросійського підходу у зовнішній політиці Польщі.
До речі, саме з пов’язаної з таким середовищем «ферми тролів» групи фундації «Пам’ятаємо Волинь!», здійснювалася масована інформаційна атака під час квітневого візиту в Україну представників країн «Люблінського трикутника» на знак солідарності проти концентрації російських військ біля наших кордонів. Представники Stop Fake PL звернули увагу на помітну активізацію адміністратора групи, Катажини Соколовської, яка постійно розміщала закиди на адресу віце-маршалка Сейму Польщі Малгожати Госевської, критикуючи її за підтримку України. А вже у травні ця мережа відігравала активну роль пропагандистського рупора для згаданого Матеуша Піскорського, поширюючи його заяви на підтримку дій Олександра Лукашенка з примусової посадки літака Ryanair та затримання журналіста Романа Протасевича.
Сьогодення звертає нас до проблеми стратегічного корупційного впливу на західні, зокрема німецькі еліти у справі газопроводу «Північний потік-2». Окрім відомого керуючого директора Nord Stream AG Маттіаса Варніга, який був співробітником Штазі, за цим проектом стоїть ціла мережа лобістів «Газпрому», які в медійному та політичному полі Німеччини позиціонуються нейтральними експертами, працюючи в різних науково-дослідних інститутах та громадських організаціях.
У цьому контексті цікаво, що у 2011 році був підписаний перший договір між ТОВ «Газпром експорт», польською компанією Europolgaz та Варшавським університетом про реалізацію стипендіальної програми у розмірі 100 тисяч євро для аспірантів, які спеціалізуються на питаннях російсько-польських відносин та глобальних енергетичних проблемах. Тоді гендиректор «Газпром експорт» Медведєв виступив з лекцією перед студентами на тему: «Роль «Газпрому» у формуванні енергетичної безпеки в Європі та усьому світі».
На дану проблему не так давно звертав увагу уповноважений польського уряду з питань стратегічної енергетичної інфраструктури Піотр Наімський, а політолог Єжи Таргальський оцінив її як soft power, створення Росією мережі впливу на майбутнє. Він застерігав, що найбільшим лобістом російських інтересів у Польщі є енергетичний сектор, зацікавлений у співпраці задля отримання дешевого газу та іншої сировини. Обґрунтованість таких побоювань підтверджується фактом вироку в 2019 році у справі арештованого АВБ за співпрацю з російською військовою розвідкою співробітника Міністерства енергетики Польщі, який передавав інформацію, пов’язану з Nord Stream 2.
Насамкінець наведу актуальний приклад спротиву Росії будівництву Польщею судноплавного каналу через Віслинську (Балтійську) косу. Вже з наступного року ця водна дорога протяжністю 23 кілометри, що поєднує Віслинську та Гданську затоки, має дозволити суднам заходити в польський порт Ельблонг, оминаючи територіальні води Росії. Наскільки це важливо ми пересвідчилися на прикладі блокування Росією українського судноплавства в Керченській протоці та Азовському морі, та й свої води у Балтиці росіяни вже неодноразово закривали полякам у 2003-2009 роках.
Польські спецслужби проаналізували використані в російських медіа основні наративні лінії та виклали їх у відкритій доповіді. Серед них такі як:
– економічна необґрунтованість проекту;
– загроза екологічної катастрофи, для нагнітання емоцій навколо якої активно використовуються екологічні активісти;
– самоуправство, не погоджене з Росією та нелегальне з точки зору ЄС, з апелюванням до Європейської комісії, ООН та Greenpeace;
– основа для створення в Ельблонгу військової бази НАТО, що становитиме загрозу для Калінінградської області та головної бази російського Балтійського флоту.
Тобто фактично йде мова про спроби, використавши вплив на позицію європейських і міжнародних організацій, диктувати Польщі рамки її економічної політики в басейні Балтійського моря.
Звертає увагу, що на тлі завершення добудови другого «Північного потоку» розгортається боротьба за інший газопровід – Baltic Pipe, спрямований на створення нового маршруту постачань газу на європейський ринок та покликаний зменшити залежність регіону від російського імпорту. Після реалізації цей стратегічно важливий енергетичний проект Тримор’я зможе поставляти 10 мільярдів кубометрів норвезького природного газу в Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, країни Балтії і Україну.
Окрім того, що на початку червня Данська апеляційна рада з проблем навколишнього середовища відкликала дозвіл на будівництво трубопроводу, з’явилася інформація, що 11 держав ЄС на чолі з Німеччиною взагалі хочуть ініціювати припинення фінансування транскордонних газових проектів, пояснюючи це кліматичними змінами.
Українські політики покладають сподівання на зростання після майбутніх виборів у Німеччині ролі партії «Союз 90/Зелені», яка виступає проти «Nord Stream-2». Проте в Польщі вже лунають побоювання, аби не виявилося так, що не встигнувши затримати «Північний потік», німецькі «зелені» зосередять боротьбу проти видобутку горючих корисних копалин вже на Baltic Pipe.
Таким прикладом є позиція щодо намірів Польщі побудувати дві атомних електростанції, щоб, на відміну від Німеччини, позбутися газової залежності від Росії. Член фракції «зелених» в Бундестазі Сильвія Коттінг-Уль з цього приводу вже заявила, що справа використання ядерної електроенергії не є тим питанням, яке країни, зокрема Польща, можуть вирішувати самостійно.
Джерело: site.ua.
