У київському видавництві «Друкарський двір Олега Федорова» – важлива мистецька подія: вийшли друком два томи антології “У пошуку альтернативи. Поезія сучасної України”. Це 140 українських авторів з усіх куточків не лише нашої Батьківщини, а й тих, хто живе за кордоном. Понад 1000 сторінок поезії різних жанрів. Серед поетів дві наші краянки – Тамара Гнатович та Оксана Воркун-Цепенда. І якщо за плечима Тамари чималий досвід на поетичній ниві (зокрема, солідний творчий доробок), то світ поетичного слова Оксани відкриваю для себе вперше. З її поезією можна ознайомитися у мережі Інтернет на авторській сторінці та у ФБ.
«Тримаю у руках свіженьке видання книги “У пошуку альтернативи. Поезія сучасної України”, збірки, у якій представлено вірші 140 авторів України та діаспори. Серед цього різноманіття поетів (знаних і не дуже) знайшла своє місце і я, точніше моя, можливо, ще не зовсім відгранена, але написана душею поезія (шістнадцять віршів). Судити читачеві… Та, все ж, впевнена, що кожен знайде у цьому соковитому гроні-плетиві рим ту ягідку, яка буде найсолодшою і наймилішою його душі, – зізналась поетеса у своєму дописі.
– Щиро дякую пану Серго Сокольнику, чудовому автору, художньому редактору та упоряднику двотомника, котрий запросив мене до участі в такому масштабному літературному проєкті, пану Олегу Федорову , видавцю, за вкладену працю і чудову якість книг, а також всім-всім, хто причетний до творення вагомого видання!!!». Ось так щиро зізнається в мережі поетеса. Я так само (із чисельними прихильниками її таланту) радію цій друкованій «ластівці». Бо, враховуючи сьогочасне карантинне становище, у якому опинився не лише книгодрук, а й українське мистецтво, це великий поступ, велика праця як збоку упорядника Серго Сокольника, так і самого видавця.
«Залатане терпіння», «Траса», «Прозріння», «Чи сон?..», «Не звикай», «Про нескАзане й несказАнне», «Безіменна»… Неповний перелік назв віршів талановитої поетеси, які представлені у згаданому фоліанті. Насправді у неї їх назбиралось вже в рази більше – і то на добру окремішну книжку. Її поезія – це глибоке занурення у внутрішній (духовний) світ особистості, це пошуки власного «Я», це роздуми над метаморфозами світу, над основним призначенням людини у житті. Головним ліричним героєм я б назвала… Серце. Адже до нього вона звертається у багатьох своїх творах. Поетичні рядки «Підлаштувавши серця тихий стукіт,/Приймаю щастя з Божої руки!» («Бурхлива ріка») – звучать визначальним епіграфом до всієї творчості Оксани Воркун -Цепенди. Вона звіряється йому у всьому, пропускає через нього всі свої жалі, радощі, тривоги…
І ще одна важлива деталь, яка притаманна Оксаниному слову: воно в неї надчутливе, як натягнута струна: /«Коли ж терпіння спопелів резерв,/Стихає шум, запечений у рунах моєї пам’яті» («Прозріння»). Поетеса не спочиває на лаврах: вона невпинно і невтомно шліфує кожну грань слова. Її повсякчасна працелюбність (спостерігаю збоку) дивує. Але відчувається, що саме такий щоденний життєвий ритм приносить авторці згаданих рядків особливу духовну втіху, рятує від щоденних турбот, від суєти: «Студений спокій у душі глибинах» («З початку всіх часів»), «Шукаю вперто до затИшку свого поріг» («Затишок»), «В беззвучні тиші розгубився лік Часу» («Зимно»),«Вінець семи святих діянь/ Із глини – Він, з ребра – Вона/ Це Інь та Ян». («І цілий Всесвіт між долонь»), «Ключ від тієї згубленої мрії» («Загублена мрія»)… «Яка то поезія, коли вона не мислить. Поезія – це прекрасна мудрість» – міркував у свій час неповторний витязь поетичного Олімпу Василь Симоненко. Поезія Оксани Воркун-Цепенди і мислить, і прозорливить, і обдаровує…
Народилася у селі Петрики Тернопільського району, навчалася у ТНПУ за спеціальністю «Початкове навчання». Педагог за фахом і поетеса за покликом серця. Вірші пише з дитинства. Друкувалась у місцевих ЗМІ «Свобода» та «Подільське слово», у колективній збірці «Різдвяний карнавал поезій» (від журналу «Дніпро»), в альманасі «Подільська толока».
«У цій книзі вміщені творчі доробки тих, які увійшли чи увійдуть у «золотий фонд» української літератури», – написав у передмові до видання упорядник Серго Сокольник. – На меті мав відібрати глибоку і змістовну поезію. Це вже другий проєкт. Перший був «Обпалені крила. Поезія сучасної України» – обидва волонтерські проєкти. Автори не лише з України, а й з інших держав. За фахом мовознавці, філологи, бійці, волонтери».
