Регіональні медіа, зокрема й друковані — базова ланка комунікації та інформування спільноти як на внутрішньому, так і на зовнішньому рівні. Тому дуже важливо зберегти цей майданчик, забезпечити його доступність, незалежність та об’єктивність. На жаль, такий феномен, як районні газети, популярний і — донедавна — широко розповсюджений, поступово витісняється з медіа ринку. І не тому, що люди не читають друковані видання чи не готові їх передплачувати. Про реалії із життя місцевої преси, проблеми та виклики, а також актуальні шляхи їхнього вирішення поспілкувалися з Аллою Омельчук, директоркою й редакторкою «Інформаційного центру «Новини Шумщини» і сайту «Shumsk.Інфо».
Без готовності до змін неможливий розвиток
Пані Алла працює в журналістиці вже 27 років, починаючи з 1997. За освітою вона — педагог, навчалася на філологічному факультеті Тернопільського педагогічного університету. Проте завжди дуже любила писати, свого часу мріяла вступити на журналістику. Тож, коли у редакції Шумського інформаційного центру з’явилася вакансія, вирішила спробувати себе у цій сфері. Як зізнається пані Алла, спершу дуже хвилювалася: «Я переживала, адже то було щось зовсім нове. Та дуже швидко зрозуміла, що це — моє. Рік пропрацювала журналісткою, тоді стала відповідальним секретарем газети, і до 2015 року займала цю посаду. Працювати доводилось багато: і макетувала, й верстала. Ще навіть застала той період, коли у районі працювали місцеві радіо й телебачення. То ще встигла і тут попрацювати. Загалом вийшов цікавий та корисний досвід у журналістиці. А ще пройшла добру редакційну школу. Адже «Новини Шумщини», попри труднощі, завжди були гідною журналістською командою з сильними керівниками.
У 2015 році очолила редакцію. Водночас почалося роздержавлення комунальних ЗМІ. Тоді настав найважчий період у житті газети — треба було наважитися щось змінити. «Новини Шумщини» стали одним із тих видань, хто взяв участь у пілотному проєкті у цьому напрямку. Вважаю, що ми вчинили правильно, нас загартувало те, що ми пробували все самі, самостійно шукали ті чи інші рішення — все було новим, незвичним. Це, водночас, і виклик, і можливості».
І справді, пройшовши етап роздержавлення, газета вступила в золотий період свого розвитку. «Ми напрацювали тираж, почали співпрацювати з Тернопільським пресклубом, — розповідає пані Алла. — Я взагалі їм дуже вдячна. Те, що Тернопільський пресклуб і його співзасновниця Анжела Кардинал роблять для нас, це дуже цінно. 80% нашого успіху — це результат тих навчань, тренінгів, семінарів, які вони проводили та й досі організовують. Вважаю, що саме це дало поштовх для того, щоб ми почали розвиватися, щось змінювати».
Впродовж наступних років газета пройшла період розвитку, сформувалася команда фахівців, які постійно перебували в процесі навчання і пошуків нових творчих ідей. Наступним випробуванням стала пандемія, а потім — повномасштабна війна.
«Коли почався ковід, було важко. Знаю, що багато газет тоді й пропускали виходи, і робили перерви в роботі, — каже Алла Омельчук. — Натомість ми зрозуміли, що навпаки, потрібно активізуватися, і під час оцих складних років пандемії не пропустили виходу жодного примірника. Ми зібралися і визначили для себе, що людям в такий час інформація потрібна, як ніколи».
Боремося за кожного читача
«Новини Шумщини» довгий час виходили на дванадцяти сторінках, а з початком повномасштабної війни перейшли на формат у вісім сторінок. «Інформації в нас не зменшилося, — зазначає редакторка. — Проте вивільнилася площа, яку традиційно займали привітання — зазвичай, це могло бути дві—дві з половиною сторінки. Також ми друкували програму телепередач. Тепер привітань майже немає, програму не друкуємо, відповідно, кількість сторінок вирішили зменшити. Адже це і вартість паперу, і вартість друку, які останнім часом суттєво зросли».
Звичайно, однією з найголовніших проблем сьогодні є неякісна доставка преси Укрпоштою. «До нас надходить величезна кількість звернень читачів. Є такі дні, що я просто не можу своєї роботи виконувати, а лише сиджу на телефоні, приймаю дзвінки від людей, телефоную у поштові відділення в Шумську, Кременці, Тернополі… Це дуже непросто, але ми боремося за кожного читача, з’ясовуємо, добиваємося. Хоча не повинні цього робити, бо сплачуємо великі кошти поштовику, — ділиться моя співрозмовниця. — Більше 50% з передплатної ціни забирає Укрпошта» — і при цьому така неякісна доставка. Звичайно, є села, де робота налагодилася. Але є й зовсім протилежні ситуації — особливо там, де дуже часто змінюються листоноші. Не встигла одна людина попрацювати, вникнути в роботу — приходить інша. Доводиться наново все вивчати, запам’ятовувати, де хто живе, розбиратися з квитанціями… І знову починаються труднощі з доставкою газет. Це дуже велика проблема — не знаю, як далі із цим боротися. Ми думали над тим, щоб впроваджувати власну доставку. Невідомо, як це в нас вийде, але будемо напрацьовувати таку стратегію. Більше уваги плануємо приділяти роздрібному продажу. Ми завжди старалися мінімально підвищувати ціну, щоб газета залишалася доступною якомога ширшому колу читачів. Але якщо вартість друкованих видань зростає, то це відбувається через Укрпошту».
Втримати тираж сьогодні важко. Але, як наголошує пані Алла, «така ситуація не через пандемію, не через війну, а внаслідок реформи Укрпошти. Є такі села, де читачі кажуть прямо: «Хочемо переплачувати, газета дуже цікава, але ж нам її не приносять». Якщо люди по місяцю не можуть отримати жодного примірника (а такі випадки непоодинокі), то зрозуміло, що передплата втрачає сенс. Я завжди кажу: «Нас не війна добиває. Наша проблема — це Укрпошта і її неякісна доставка». Хоча на рівні пана Смілянського звучать заяви, що реформа проходить успішно… А на локальному картина зовсім інша. Самі ж поштовики добре розуміють, що не можуть впоратися із навантаженням. Взимку дуже часто можна почути, що їм не вистачає світлового дня, щоб рознести газети. Тому люди не витримують, звільняються. Але, схоже, що до вищого керівництва такі скарги не доходять, або зверху просто не чують чи не хочуть чути, а страждають від цього редакції. І це проблема, адже часто люди скаржаться, що й пенсії та інші виплати отримують невчасно через неналежну роботу Укрпошти».
До слова, в Тернопільській області з колишніх комунальних газет залишилося тільки дві, які офіційно ще співпрацюють з Укрпоштою. Багато закрилися, багато призупинили діяльність, хтось пробує доставляти газету до читача самотужки.
«Дуже шкода, тому що я знаю, як усі мої колеги з районів старалися, як докладали максимум зусиль, як до останнього шукали можливості, щоб врятувати видання, — зазначає пані Омельчук. — Але оця ситуація, що склалася з реформою пошти, добиває пресу. Звичайно, сьогодні активно розвиваються соцмережі, люди черпають новини з інтернету. Але, водночас, там стільки неперевіреної інформації, різноманітних фейків, ІПСО. В інтернеті відфільтрувати це дуже важко — натомість друковані медіа все ж таки відповідальніше ставляться до свого наповнення, до читацької аудиторії».
Люди хочуть отримувати газети
Пані Алла каже, що з початком повномасштабної війни взялися за оптимізацію витрат у редакції. Скоротили деякі посади, в основному – технічні. Але ж обсяг роботи не зменшився. Довелося невеличкому колективу брати на себе додаткове навантаження. Сьогодні в «Новинах Шумщини» трудяться лише двоє творчих працівників — фактично, без вихідних і відпусток. Одна журналістка перебуває в декретній відпустці, і ще один журналіст навесні 2022 року мобілізований до ЗСУ.
Та завдяки оптимізації вдалося скоротити фінансові витрати. Водночас, змогли зберегти рекламу, тому що є певна база рекламодавців, які співпрацюють з газетою роками.
Також «Новини Шумщини» почали працювати з грантами. Перші кроки в цьому напрямку робили разом із Тернопільським пресклубом. Співпрацювали із Волинським пресклубом. Згодом спробували подавати заявки самостійно. У 2022 році виграли грант від Української Асоціації Медіабізнесу, а минулоріч отримали грант від Інституту масової інформації й реалізували відповідний грантовий проєкт.
Плідно співпрацює газета з територіальними громадами — Шумською та Великодедеркальською. «На початку року укладаємо з ними угоди, забезпечуємо інформаційну підтримку», — відзначає редакторка. — Об’єднавши всі ці ресурси, минулий рік завершили без боргів. Я знову шукаю можливості для грантових проектів, треба залучати щось нове. Розвиваємо онлайн-версію — популярним в аудиторії є наш сайт «Шумськ Інфо», сторінка інформаційного центру у соцмережі, але хочемо будь-що зберегти друкований варіант. Адже, коли аналізуємо запити читачів, бачимо, що люди хочуть отримувати газети».
Тим паче, що «Новини Шумщини» — справді цікаві, інформативні, різнопланові. Як розповідає редакторка, тут намагаються нічого не передруковувати, а писати якісні авторські матеріали. Шумські журналісти спілкуються з людьми, шукають цікаві сюжети, історії, відслідковують актуальні проблеми в житті громад, стежать за соцмережами, тримають руку на пульсі.
Директорка інформаційного центру каже, що дуже вдячна своїй невеличкій команді — людям, які працюють із повною самовіддачею, не рахуючись із власним часом та інтересами. Втім, зізнається, що як буде далі — не знає, забігати наперед не хочеться.
«Зізнаюся, що отримувала різні цікаві пропозиції щодо працевлаштування, але я настільки люблю свою роботу, що, здається, ніякі труднощі не можуть змусити її облишити. Якщо ми вижили у 90-ті роки, місяцями не отримуючи зарплати, без розуміння того, що принесе завтрашній день, то виживемо й тепер, — підсумовує пані Алла. — Тим паче, коли люди телефонують нам зі словами вдячності, коли є запит на інформацію — то справді хочеться працювати. Звичайно, іноді настає момент, коли опускаються руки й запитуєш себе: «Навіщо воно тобі потрібно?». Але минає день-два, знову набираєшся сил і берешся до роботи. Дуже важливо бути активними, не боятися пробувати щось нове. Хоча багато колег налаштовані песимістично, хочеться вірити, що українські медіа успішно пройдуть цей період випробувань. Зрештою, все покаже час, але ми маємо робити все можливе, щоб втримати друковану пресу, щоб вижити. А потім неодмінно буде краще».
Уляна ГАЛИЧ.
