Чи складно керувати країною? Цікаве запитання, правда ж? Одні думають, що сидіти у шкіряному кріслі й віддавати накази, багато розуму не треба. Однак чи готові ті, хто так думає, нести відповідальність за дії? Для цього потрібна людина, яка не боїться відповідальності та обов’язку. Хто вміє працювати та… помилятися не приховуючи цього. Країна складається із міст та сіл, яким також потрібен думаючий керівник. Одним із них є голова Великогаївської об’єднаної територіальної громади Олег Андрійович Кохман.
«Я досі продовжую вчитися»
– Олеже Андрійовичу, розкажіть трішки про себе.
– Народився я 22 березня 1973 року у Великих Гаях. У 1980 році пішов до Великогаївської школи. Займався спортом. Не було такого виду, який мені б не подобався. Найбільший нахил був до футболу. Вирішив після школи здобувати освіту вчителя фізкультури. Так і сталося, у 1991 році закінчив технікум фізичної культури в Івано-Франківську і розпочав трудову діяльність у рідній школі, яка на той час була І-ІІ ступеня. Навчання не покинув та згодом закінчив педагогічний університет. 15 років пропрацював вчителем фізкультури. Робота подобалась, бо моє захоплення приносило задоволення і гроші. Багато часу спілкувався з молоддю. Завжди старався привчити їх до того, щоби фізичні навантаження вони сприймали не як надоїдливий урок, з якого можна піти, а як вклад у здорове майбутнє. Завжди старався з дітьми знайти свій контакт. Побудувати з ними нормальні та дружні відносини. Саме молодь, мої учні одні з перших почали мені говорити, що варто прийняти «естафету» голови у сільській раді. Вагався, відкидав цю думку. Але були моменти, коли речі, які відбувалися в селі, мені особисто не подобались. Завжди прагнув, щоби діти мали спортивні майданчики, великий європейський стадіон. А люди хотіли мати гарні дороги, тому я наважився балотуватись на голову села.
– У досить молодому віці Ви зайняли таку поважну посаду, чи не було Вам ніяково?
– Ви знаєте, я довго думав, чи варто мені приймати таке рішення і ризикувати. Але добре пам’ятаю, коли мої учні в один голос говорили батькам про те, що Олег Андрійович зробить гарний стадіон, він зможе організувати, щоби змагання з футболу проходили у нас, і дітям не треба буде нікуди їхати. Коли почали говорити про це люди, які знали набагато більше, ніж я, і були більш далекоглядними, тоді задумався і ризикнув. Я мав маленьку команду підтримки, яка хотіла і прагнула змін! Не словом, а ділом, кажу завжди. І на даний час у нас із цієї маленької команди виріс потужний колектив із власною думкою та точкою зору, але у всіх є спільна мета – робите все, аби люди дякували. Я не приховую того факту, що така посада вимагала від мене дуже багато. І я досі продовжую вчитися. Насмілюся сказати: аби бути головою села, треба вміти чітко, доступно пояснювати людям, говорити, що буде відбуватися та які наступні кроки. Я навіть цього вчився. Перед тим як стати головою, слухав людей. Не повірите, але бажання людей були простими і, здавалось би, легкими. Вони хотіли елементарного – освітлення села, доріг, культурного збагачення, і ми почали поступово це робити. Напевне, за рахунок дій, а не слів ми можемо далі планувати нові проєкти та не боятися осуду.
«Якщо дошкільний заклад стоятиме на території школи, цієї землі ніхто не забере»
– Пам’ятаєте перший проєкт, який втілили в життя?
– Освітлення нашого села. Здавалося би, ну як село може бути неосвітлене, це ж елементарні речі. І один кандидат, який заручився підтримкою у передвиборчій агітації, обіцяв саме освітлення. Тоді у людей постало питання, а чому вони не зробили цього раніше, адже мали достатньо повноважень. Пізніше відбулося відновлення стадіону, це мрія, яку ми здійснили. І знову ж таки це був крок до майбутнього. Бо люди почали бачити дії. Наш сільський стадіон гарний, великий, європейський, вміщає не одну сотню місць. Він постійно потребує оновлення та збагачення, яке успішно проходить.
– Будівництво дитячого садочка у Великих Гаях, мабуть, теж стало великою подією для села?
– Звісно, знову ж таки тут бралося до уваги бажання батьків. Усі хотіли, аби у нас був такий дошкільний заклад. Думав, як його збудувати. Багато було сумнівів. В один прекрасний момент зрозумів, що садочок треба зводити на території школи. Ця ідея мені прийшла уві сні. Вірте чи ні, але це правда! І я розумів, що коли дошкільний заклад стоятиме на території школи, цієї землі ніхто не забере. І навіть якщо я не встигну його добудувати, наступники змушені будуть це зробити, думав тоді я. На рахунку сільської ради було два мільйони гривень, і ми розпочали будівництво. За два з половиною роки садочок був збудований, зараз його відвідують 170 дошкільнят.
– Розкажіть про вагомі проєкти, які збираєтесь реалізувати в найближчий час?
– Плани грандіозні! Не лякають нас осінні заходи, пов’язані з виборами до органів місцевого самоврядування. У планах збудувати великий комплекс активних видів спорту. Ми маємо вже секторальну підтримку. І надіюся, що за два роки цей комплекс буде збудовано. У планах – піднімати далі медицину, продовжувати ремонтувати дороги. Також хочемо приступити до ремонту співочого поля. Планів надзвичайно багато і дуже хочу їх здійснити.
«До 2025 року розроблено стратегію розвитку нашої громади. І це не моя заслуга, а команди»
– Хто був ініціатором, аби Вас обрали головою ОТГ?
– У селах було сім сільських голів, які долучилися до процесу об’єднання в одну територіальну громаду. Великі Гаї були центром розвитку. На той час у Гаях було зроблено дуже багато. Тому всі вони підтримали мене. Багато було речей, на яких треба було вчитися, але, дякувати Богові, все добре. ОТГ розвивається, про нашу громаду говорять дуже позитивно. Є дві амбулаторії, які мають свої філії. Головна наша мета, аби сімейні лікарі мали роботу і виконували її якісно. Стараємося по мірі можливості ремонтувати ФАПи, щоби люди приходили і почувалися там комфортно.
– Яку політичну силу підтримуєте?
– Я людина проста, з народу. Ніколи не грався в політика і переконаний, що цього не буде. Люблю працювати. У жодній партії я не був. Звісно, є політичні сили, які мене підтримують на виборах. Мені це приємно і я готовий дослухатися до цікавих думок, але в жодну партію не вступаю. Хоча багато проєктів у нашій громаді були успішно втілені за попереднього президента та його команди.
– А з якою командою безпосередньо Ви працюєте?
– Починали ми з декількох людей, які працювали за попереднього керівництва сільської ради. З часом приходили нові кадри. Після об’єднання громади розумів, що ми є міні-район, який об’єднав уже 15 сіл. І щоби керувати такою машиною, потрібні кадри. Були створені нові структурні одиниці – відділ освіти, культури тощо. Вони потребували нових працівників, які успішно працюють та розвиваються. 49 людей на даний час працюють у підрозділах Великогаївської об’єднаної громади. І дуже радий, що ці люди мають мету, хочуть працювати, не бояться щось пропонувати. До 2025 року розроблено стратегію розвитку нашої громади. І це не моя заслуга, а команди!
«Маленька радість, яка каже: «Дідусю, побігли», і дідусь мусить бігти»
– Поговоримо про Вас як про чоловіка. Відомо, що Ви щоранку бігаєте та ведете активний спосіб життя?
– Не приховую того факту, що почав більш прискіпливо дивитися за своїм здоров’ям. Інколи незначна сидяча робота почала даватися взнаки. Був період, що, об’єднавшись з односельцями, бігали на стадіоні. Тепер, прокидаючись о шостій годині, бігаю не на стадіоні, а вздовж наших сіл. Легкий біг, активна прогулянка заряджають на цілий день, тим паче є можливість побачити на власні очі, чого бракує тому чи іншому селу. Спілкуюся з людьми, слухаю їхню думку та побажання. А ще перестав вживати спиртні напої.
– Розкажіть про свою сім’ю.
– Дружина, син, донька. І моя найголовніша радість – внук. Син Ігор має професійний контракт із ФК «Нива» (Тернопіль). Минулого року травмувався, зараз проходить реабілітацію, і надіюся, що все буде добре і після карантину знову вийде на футбольне поле та тішитиме мене й місцевих шанувальників футболу. Коли йому було 14-ть, пішов у футбольну школу. Бачу, що йому це подобається, вдається. Це його вибір, у жодному разі не тиснув на нього. Кожні батьки хочуть, аби їхні діти працювали на роботі, яка буде високооплачуваною та престижною. У цьому плані розумію, що він сам повинен обрати. Маю гарного зятя Юру, який став для мене другим сином. З донькою подарували нам внука, якому чотири рочки. То маленька радість, яка каже: «Дідусю, побігли», і дідусь мусить бігти (сміється, – авт.). Моя дружина Люда працює вчителем початкових класів, зараз вона ще й методист у відділі освіти, навчає вчителів. Свою роботу дуже любить. Колись думав, щоби вона працювала зі мною. Але розумію питання субординації. Кожен повинен бути на своєму місці і виконувати роботу, яку вміє та любить. Це важливо!
На завершення Олег Андрійович розповідає, що на негатив та вставляння недоброзичливцями палок у колеса намагається не звертати уваги. Коли бачить, що люди висловлюють свою негативну думку в електронній формі, зв’язується з тією людиною, старається вияснити проблему та чим може допомагає. До всього треба підходити з розумінням та спокоєм, каже Олег Кохман.
До слова, колишні учні, в яких викладав Олег Андрійович, позитивно відгукуються про нього. Кажуть, що побільше би таких розуміючих та «прикольних» учителів, можливо б, тоді зникла недовіра до вчителів та агресія з боку учнів…
Соломія Вершигора
