Даний фоторепортаж зроблений 9 січня 2021 року між селами Зеленче та Залав’є, які неподалік Теребовлі понад рікою Серет.
Відразу слід відмітити, що якби не захоплення риболовлею, то не було б і захоплення «гриболовлею». На третій день Різдвяних свят, на Стефана, вирішили податися на ріку Серет, а раптом щось та зловиться. Погода стояла сприятлива, зранку трішки був морозець.
Та вдень температура коливалася від -1°С до +1°С, то світило сонечко, то насувались хмаринки, вітерець дув легкий, мов морський бриз. І все, доброго з рибою не було, хоч пройшлося не один кілометр.
Ріка Серет гарна та ще досить повноводна і широка по місцевих мірках виблискувала у променях сонця та була ніби мертвою – ніде ні разу риба так і не плюснулась, не те, щоб клюнула на вудку. Все ж то не біда, головне вдихнути на повні груди чисте й трішки морозяне повітря, розвіятись та помріяти на природі вволю. От саме ті мрії й відволікли від риболовлі та перемкнули увагу на берег, на дерева та кущі верболозу.
А там… Там виявилося купа жовтуватих грибів вербівок, які росли на живих та мертвих стовбурах верб, просто поряд у траві. Та шкода було їх намарно різати, адже восени заготовлено грибів різних видів вже доволі. Але захотілося їх зберегти в пам’яті та довести цю красу до широкого загалу. Можливо хтось і назбирає собі ці гриби до наступних свят Різдвяного циклу, там їх є не на одне цеберко.
Цікаво те, що ці гриби продовжують рости, є купа мацьопких грибочків, є і старі вже (відрізняються темнішим кольором), а вночі бували морози ж до -5-6°С. Хіба це не дивовижно? Подекуди шляпки грибів притрушені порохнявою снігу, але на вигляд вони свіженькі, стоять собі струнко та гордовито. Від такого серце вбирає радість, адже воно не якийсь там рубанок, ні, воно бавиться від краси собі почуттями…
