.. Усяке бикування мусить мати під собою якісь ресурси, якщо воно не хоче змахувати на примітивну манію величі.
У тернопільському випадку, про який йтиметься, цих ресурсів зовсім не було: йшов сьомий місяць повномасштабної війни, а дружина голови обласної ради Мар’яна Головко вирішила відзначити свій день народження не де завгодно, а саме (!) у Тернопільському академічному обласному українському драматичному театрі імені Тараса Шевченка. І що? З єдиним (!) специфічним ресурсом “жінка голови Головка” їй це вдалось – 15 вересня 2022 року з головної театральної сцени міста і області вона поїла людей нектаром власного пафосу…
Нині вже рік 2026-ий, але відчуваю, що справжній масштаб того “театрального святкування” навіть краще видно яксамраз звіддаля. Бо через 9 місяців після дійства – у червні 2023-го – чоловіка імениниці затримали з відкатно-хабарними грошима, у червні 2025-го йому присудили 9 років, зараз тривають апеляційні слухання, фінішний вирок не за горами. І ніколи вже Мар’яна не зможе посвяткувати у театрі.
А тоді – 15 вересня 2022-го – складалось враження, що на сцені театру відзначає ювілей хтось з супервідомих, дуже поважних і надзвичайно заслужених тернополян. А це була всього-на-всього Мар’яна, всього-на-всього “дружина голови”. Без жодних інших ресурсів для такої “окупації” театру.
Просто, аби потішити амбіції своєї жони, Михайло Головко зухвало скористався службовим становищем. І такої унікально-бридкої ситуації історія Тернопільщини не мала ніколи – за правління різних голів облради, і у різні часи…
Хоча тоді – 15 вересня 2022-го – навіть в емоційному зашкварі-зашкалі пожружжя Головків не забуло обставити цей день народження як нібито непересічну благодійну подію. Обставити-обставили, одначе фарисейством аж смерділо…
Знаю. Але не стану називати жодних прізвищ. Бо сьогодні – з плином часу – деякі учасники тієї днюхи можуть виглядати абсолютними лохами.
Краще уявлю, як відразу після того помпезного дня народження на колонах нашого театру запросто можна було б розмістити плакат з кількома крупнокаліберними фразами: “Хай живе кастрація елементарних моральних принципів. Хай живе дикий-предикий культ незначущої особи. Ура!”
Сергій Сінкевич
P. S…. читаю коментарі, і бачу, що потрібно дещо уточнити і додати.
Дехто абсолютно логічно запитує: чому не написав про це ще тоді, у вересні 2022-го, коли все це у театрі відбулось. Кажу прямо: не знав. Якось пройшло повз, бо справ важливих, пов’язаних з війною, було безліч, а на театрі не висіла афіша “День народження Мар’яни”..) Запрошення (із зрозумілих причин..)) Головки мені не надсилали, а на плакат “Благодійна імпреза 35 вдячних слів” особливої уваги не звернув – тоді, на початку повномасштабної війни, подібних благодійних акцій проводилось дуже багато. Я й подумати не міг, що йдеться про 35-річчя якоїсь Мар’яни. Та ще й у Театрі!..
І ще. Не підштовхуйте мене, бо вже сказав у головному тексті: прізвища учасників-гостей називати не стану. Бо переважна більшість цих тернополян знаходились під тиском і прийти до театру були просто змушені. Хто тиснув? Звичайно – голова облради та наближені “помічники” за його ж вказівками. Хоча, звісно ж, були й такі гості, які бігли до театру, аж захекались, щоб поцілувати вельможну руку імениниці і продемонструвати Михайлу Йосифовичу свою відданність…
Ще один суттєвий момент, який видається показовим. Депутати фракції “Свобода” тернопільської міської ради отримали запрошення, але НЕ прийшли до театру вітати свою колегу, депутатку Мар’яну Головко… Проігнорували запрошення й керівники міської ради і облдержадміністрації. Чого не скажеш про різнорангових чиновників обласної ради. Бо, повторюсь, всі облрадівці, через службовий тиск, просто були змушені заповнити залу театру. Чи була у цьому бодай якась частка щирості? Сильно сумніваюсь…
