Я писав тут про бійців тероборони, яких ненавченими і без зброї кидають у бій. Пишу про це обережно. Бо бачив і високопрофесійних військових. У теробороні теж. Але пост відомого журналіста, а зараз бійця самооборони Миколи Савельєва не можу не перепостити:
ПІД ОБСТРІЛОМ…. «Отче наш… – мою молитву, яку я шепочу одними губами, перериває потужний вибух позаду – це працює танк, – ти,що єси», – на полі бухає цілий пакет «Градів- і я вкотре втикають носом у вириту ножем ямку. Ми лежимо вже четверту годину, очікуючи якоїсь команди. Якщо евакуація чи відхід – це каша, тривожний сон, можливо вдасться помитися, якщо ж прийде команда – ВПЕРЕД – це майже стовідсоткова смерть, бо перемогти БТРи і БМП автоматними чергами – це те саме, що намагатися зарубати слона кинджалом. Шансів нема, але тебе потім можуть назвати героєм… За даними розвідки, там близько 30 таких машин смерті, але виглядає, що високе керівництво думає, що ми винищимо їх влучними пострілами фаустпатронів і енлавів, які нам ВЧОРА ВПЕРШЕ за три місяці війни ПОКАЗАЛИ…. В траві бачу ноги хлопціа свого відділення – всі лягли в ямки ( як вчили) і ЧЕКАЮТЬ… Чого? Підтвердження того, що Бог є. Перед виїздом на цю тупу позицію «Адвокат» спитав: «Може хтось хоче залишитись на охороні майна?» Всі глянули один на одного і відмовились – лишимся живі- наживемо, загинемо – кому вже буде потрібно це майно? … Три вибухи підряд – через дорогу «Гради», справа знову танк. По рації чуємо як хтось з високих чинів заспокійливо каже, що боятись не варто, бо «танк б’є навісом»… Але ми все одно боїмося, бо ми лише люди, хоча й бійці ТРО. Той, хто скаже: «Та вас цьому вчили» – просто не розуміє про що говорить. Робота на блок – постах, перевірка документів, боротьба проти невеликих ДРГ, зачистка приміщень – так нас цьому вчили. Добре, пОгайо, достатньо, інтенсивно – все це до дискусії, але нас вчили саме цьому! Тепер же ж ми лежимо мордочками в лісовій траві і кожен молиться тому в кого вірить: Богові, дружині, дітям чи онукам. Я , дякувати Богу, маю кому, до кого і за що молитись! «Хай святиться ім’я твоє» – і тут прилітає настільки близько, що аж пригинаються гілки дерев. У відповідь кількома пострілами огризається наша САУ – хвилин на 5 западає тиша. Стати 200 -м не хоче ніхто. Легеньким 300-им , можливо, ніхто б і не відмовився, але 200- тим, та ще й так тупо – НІХТО. Називати кількість загиблих бійці ТРО – не можна, це військова таємниця. Я і не називаю. Але пам’ятаю кожного – адже саме я записував розміри одягу кожного і позивні, який кожен собі вибирав. Тепер чуючи позивний і причину смерті – я відразу пригадую обличчя людини, якої вже нема. Інколи – НЕМА ВЗАГАЛІ. Це коли тіло повністю згорає і я просто не знаю, що саме покладуть в труну, яка поїде на Львівщину. Я пам’ятаю кожне обличчя – і тому я так погано сплю. Багато рідних ще просто не знають те, що ось – ось дізнаються від працівників військкомату, яких між собою називають «горе вісниками». Позаду в куща зачаїлася наш БТР – хлопці з нього на вулицю не виходять, але дізнаємось, що ТАМ вони вже були і дико дивуються, що нас високе начальство теж хоче кинути ТУДИ – адже ми не піхота, не маємо ні відповідної вогневої підтримки, ні відповідних засобів зв’язку, ні специфічних знань. Дехто відстріляв під час підготовки на полігонах по 40 – 50 набоїв і все…Ми мовчимо і кусаємо губи, адже невиконання наказу ( навіть тупого) – це трибунал. Ми добровольці, котрі йшли в ТРО боронити свою землю, тому нарікати нема на кого. Місцеві донецькі бійці ТРО розповідають, що чергують добу – через дві ( дві доби вони ВДОМА) і страшенно дивуються, що ми тереошники в першій лінії. Ми – теж. Найбільше дивуємось безглуздості наказів, бо встановлювати спостережний пункт там, де нема зв’язку – тупо. Всі розуміють, що це тупо, але задню ніхто не дає! Хоча незрозуміло, що може бути корисного в отриманій інформації, якщо ти не можеш їв нікуди передати? І як можна з «Василька» знищити переправу, коли він навіть теоретично до неї не добиває?! Виникають грандіозно – тупі ситуації, і щастя, якщо вони завершуються не трагічно. Серія потужних прильоті а, котрі валять дерева справа від нас – якраз там ми мали паркувати свої машини, але протягнули їх на сотню метрів далі…В рації чути перемовини рашистів: «Насипай їм! Насипай!!!» – боєприпасів у них, як в дурня фантиків! Відповідно – вони теж нас чують. Нової зброї від Заходу ми ще тут за 14 днів не бачили, очевидно, її так добре ховають, що їі ще не бачив ніхто. Але розповідають, що вона переламає хід війни. Зокрема. цс стверджує пан Арестович…Серія вибухів – після чого по доро зі ЗВІДТИ пролітають кілька чорних хаммерів з крупнокаліберними кулеметами – це відходить спецназ, який принагідно підбирає ( чим і рятує) трьох наших бійців. А ми все ще лежимо в траві під обстрілом, очікуючи на чудо! І чудо приходить голосом взводного, який матом кричить в рацію ( я чую від нього мат вперше): »Ви де там бл?!!!» Ми прожогом кидаємось до своїх машин ( будете сміятися, але вони справді НАШІ – Бійці Тероборони купили їх за власний кошт і заправивши їх власним коштом приїхали на них на війну!) і водії через задимлені від вибухів «Градів» поля вивозять нас на рятівну трасу! Дорогу перетинає розбита артою величезна вантажівка з снарядами, але ми на швидкості 100 з гаком обминаємо її і мчимо, возносячи осануну майстерності водіїв! Провидіння подарувало нам ще один день. Ще один день страшної і кривавої війни в якій ми, без сумніву, переможемо. Якщо нам, звичайно, не зашкодять дУрн,і зрадники і військові кар’єри ти… Микола САВЕЛЬЄВ, позивний «Волоцюга», Львівська ТРО.
Микола Княжицький,
народний депутат України, автор Закону про Мову
