У Тернополі Віталій Панченко народився, виріс і пам’ятає свої перші спортивні змагання на шкільних майданчиках. Тепер він повернувся до міста як керівник обласної прокуратури і водночас намагається залишатися максимально відкритим для людей. Він ходить пішки на роботу, його часто можна зустріти у парках, біля Ставу та в басейні. У цьому інтерв’ю він ділиться, які місця у місті дають йому енергію, як підтримує фізичну форму, як поєднує кар’єру та батьківство, а також про сімейні цінності, які надихають його щодня.
Місця сили та спогади дитинства
— Ви народилися в Тернополі. У кожного в рідному місті є свої «місця сили». Де ваші?
— Тернопіль для мене був і є незвичайно зеленим містом. Тут багато парків, зелених зон, і місто постійно розвивається. Особлива перлина — це наш став поруч із парком. Це місце, де можна відволіктися, перезавантажитися й отримати нову енергію для роботи.
Я прихильник здорового способу життя. Часто пересуваюся містом пішки. Тому мене можна зустріти в парку або біля ставу.
— Що найбільше запам’яталося з дитинства у Тернополі?
— Я народився тут, шкільні роки у пам’яті — це перш за все спортивні майданчики. Ми постійно грали у футбол, волейбол, баскетбол. Спортмайданчики — для мене це було місцем змагання, конкуренції, розвитку. І цей принцип змагальності залишився важливим у дорослому житті: він мотивує, допомагає знаходити істину й досягати результату.
— Яким ви бачите Тернопіль зараз?
— Це молоде, перспективне, активне місто, в яке завжди приємно повертатися. А зараз, коли я тут працюю, додається ще одна особлива відповідальність — забезпечити справедливість.
— Чи зверталися до вас знайомі з дитинства вже у професійному контексті?
— Ні, таких випадків не було. Чи то через свідомість однокласників, чи то через відсутність проблемних ситуацій — важко сказати. Але нехай так і буде.
«Я живу відкритим життям»
— Попри навантаження на роботі, Ви у хорошій фізичній формі. Чи займаєтеся спортом зараз?
— Чесно кажучи, робота займає дуже багато часу. Проте спорт залишається для мене важливим. Зараз я намагаюся підтримувати активність — переважно у процесі, адже рух містом пішки і навіть короткі прогулянки допомагають зберігати форму. Ми маємо відновлювати також активність у колективних видах спорту, зокрема футболі. Планую організувати це й серед колективу прокуратури. Адже у здорових людей — здоровий колектив, і цей принцип потрібно застосовувати завжди. Поки що єдине, окрім піших прогулянок, можу собі дозволити плавання — це те, що я активно практикую.
— То Ви вже знайшли для себе басейн у Тернополі? Займаєтеся індивідуально? Бо чомусь важко уявити прокурора області на загальній доріжці у басейні.
— Так, є можливість відвідувати басейн, і якихось особливих умов для цього не потрібно. Я користуюся звичайними доріжками, не прошу нічого «закривати». Вважаю, що правильніше бути ближчим до людей. Мене можна зустріти і в басейні, і на футбольному майданчику. Я живу відкритим життям.
Власна Перемога нового прокурора
— А хто у Вас зараз у Тернополі? Можливо, рідні?
— Наразі моя родина — дружина із донькою, перебувають у столиці. Плануємо їхнє переміщення до Тернополя. Для мене дуже важлива сімейна підтримка — і для роботи, і для морально-психологічного стану. Це надихає, додає сили працювати й дає можливість спостерігати, як росте дитина. Сподіваюся, зовсім скоро ми вже разом створимо повноцінний домашній затишок тут, у Тернополі.
— Ви згадали про родину. Розкажіть трохи більше — хто зараз поруч із Вами?
— Моя дружина зараз у декретній відпустці, ми разом виховуємо донечку Вікторію. Їй майже два роки. І в неї дуже символічне ім’я — адже «Вікторія» означає «Перемога». Для нас це не просто гарне слово, а справжня життєва надія й орієнтир.
— Чи планує родина перебратися до Тернополя?
— Так, ми плануємо переїзд, адже для мене важливо поєднувати роботу з повноцінним сімейним життям. Сімейний затишок надихає, загартовує і додає сил працювати. Дуже хочеться бачити, як зростає донечка, бути поруч у найважливіші моменти. Вона зараз ще зовсім маленька, але вже відчуває і реагує на мої приїзди. Коли бачимося після певної паузи — радіє, впізнає, не хоче відпускати. Це особливі миті, які дають сили йти далі. Ми намагаємось робити так, щоб не було тривалих пауз. Або родина приїжджає в Тернопіль, або я виїжджаю до Києва. Це важливо — щоб дитина не забувала батька, щоб залишався постійний контакт, і вона мене сприймала як частину свого щоденного світу.
— А як ви пояснюєте донечці, чому тато їде?
— Зважаючи на вік, пояснення мають бути прості. Я кажу, що тато поїхав працювати, щоб наступного разу ми змогли сходити разом у зоопарк чи в інше місце, яке приносить радість. Це формує в дитини не лише очікування зустрічі, а й розуміння, що праця має мету.
— Що для вас означає батьківство?
— Це величезна відповідальність і водночас — гордість. Дуже важливо, коли в родині дитина бере приклад зі старших, але ще важливіше — коли вона виростає й перевершує батьків. Тоді це справжнє досягнення для всієї родини.
Довідка
Віталій Панченко народився у Тернополі у 1985 році. Здобув юридичну освіту в Національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого. В органах прокуратури працює із 2008 року.
Працював на посадах слідчого, прокурора відділу, начальника відділів у військовій прокуратурі Західного та Південного регіону України, слідчий, старший слідчий військової прокуратури Львівського гарнізону Західного регіону України; заступником та першим заступником військового прокурора сил антитерористичної операції; на керівних посадах у Спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Офісу Генерального прокурора. За сумлінну роботу неодноразово заохочувався Генеральним прокурором.
