Три роки тому звістка про жорстоке убивство у Кременці облетіла не лише всю Тернопільщину, а й Україну. Тоді поліція повідомила, що 38-річний кременчанин убив свого 65-річного знайомого. Злочин скоїли з особливою жорстокістю, завдавши жертві понад 100 ударів ножем. Потім, аби “замести сліди”, підпалили кімнату, де лежало знекровлене тіло. Нещодавно вбивці винесли вирок– довічне позбавлення волі. Та у цій справі не все так просто: вирок винесено несправедливо, деякі докази, ймовірно сфабриковані, а справжній убивця і досі на волі, – переконана адвокат Ірина Сідорова. Захисниця уже подала апеляційну скаргу на вирок до Тернопільського апеляційного суду.
Переконана, що, коли не Тернопільський апеляційний суд, то Верховний суд це рішення скасує. Якщо не Верховний, то справа піде у Європейський суд з прав людини. Адже на таких доказах ґрунтувати обвинувачення і засудити до довічного ув’язнення просто не можна. Я не роблю різниці між приватними справами і тими, що доручають від держави. Уявляю себе на місці людини, яку звинувачують. Якщо у нього немає грошей, аби найняти досвідченого адвоката, це не означає, що він немає права на захист, – каже Ірина Сідорова, яка переконана, що її підзахисний не скоював цього вбивства і має намір це довести.
На робочому столі адвоката лежить вирок по справі, у ньому 35 сторінок. Але фактично рішення прийняли на основі трьох доказів, які надало слідство і, які викликають великі сумніви у захисту. Чому, Ірина Сідорова розповіла “Терміново”.
ВБИВСТВО СТАЛОСЯ БЛИЗЬКО 22.00 ГОД, А У 1.00 ПОЛІЦІЯ УЖЕ ПРИЇХАЛА ДО ПІДОЗРЮВАНОГО
За кілька днів до вбивства у гості до підзахисного прийшли знайомі. Під час розпивання алкоголю виник конфлікт. Вони побилися. Як результат у підсудного текла кров з носа, якою він вимастив свій одяг… Через кілька днів трапилося згадане вбивство. Згідно обвинувального акту вбивство сталося близько 22.00 год, а у 1.00 поліція уже приїхала до підозрюваного.
Потерпілий мав квартирантів. Під час вбивства у будинку був один з них. Юнака допитували у суді як свідка. Але той пояснив, що нічого не чув, бо був у навушниках. Єдине, що вдалося зауважити, як хтось постукав, господар відчинив двері і сказав: “То ти Микола?” (так звати і кременчанина, якого звинуватили у злочині). Ні бійки, ні сварок квартирант не чув. Жоден свідок не чув і не бачив, чи приходив обвинувачений до жертви, чи бодай хоч колись із ним спілкувався, – зазначає адвокат.
Після того, як квартирант почув запах диму у будинку, викликав рятувальників. Під час гасіння пожежі вони знайшли тіло господаря на дивані у калюжі крові. На місце викликали правоохоронців.
Обвинувачення побудували фактично на трьох доказах – зізнанні відразу після скоєння злочину, кількох плямах крові убитого на одязі підозрюваного (які виявили лише під час другої експертизи) та розмови у камері, під час якої обвинувачений, начебто, зізнався у причетності до вбивства.
Варто сказати, що мій підзахисний та жертва навіть не були знайомі. Про це він розповів уже згодом, після “зізнання”, коли зрозумів, який насправді злочин йому інкримінують. Не знаю, з яких міркувань виходила поліція, коли вночі приїхала саме до нього.
“Сторона захисту вважає затримання Галінського М.П. в порядку ст. 208 КПК незаконним, оскільки він не знаходився у місці скоєння злочину, жодний очевидець не вказував на його причетність до вчинення злочину, будь-яких доказів, які б пояснювали дії слідства щодо прибуття вночі 2 грудня 2019 року додому до Галінського М.П., проведення огляду місця події у нього вдома по вул. М.Кривоноса, 37 у м. Кременець та його затримання наступного дня о 14 год. 30 хв. сторона обвинувачення не надала. Відтак, проведення особистого обшуку Галінського М.П. та вилучення його одягу вважаємо незаконними діями слідства, а докази, здобуті в результаті цих незаконних дій, – недопустимими”, – зазначила адвокат під час судового засідання у Кременецькому суді.
На досудовому слідстві Микола (обвинувачений) пояснював, що уже у відділку його вмовляли взяти на себе підріз (про убивство не йшлося). Йому давали алкоголь і водили різними кабінетами. Він був у зовсім несвідомому стані, тож підписав зізнання, яке, я певна, він навіть не читав. Стан сп’яніння встановлювали аж через добу після скоєння злочину. У крові виявили 1,8 проміле. Виникає закономірне питання: яким був стан обвинуваченого на момент злочину? Коли він протверезів, зрозумів, що взяв на себе убивство і відмовився від показів, – каже захисниця.
У ВІДДІЛКУ ПІДОЗРЮВАНОГО ВМОВЛЯЛИ ВЗЯТИ НА СЕБЕ ПІДРІЗ
Також Ірина зазначає, що протокол затримання склали аж о 15.00 год, хоч фактично затримання відбулося о 1.00 ночі.
Весь цей час він перебував у відділку без адвоката. Тоді дав пояснення, які щоразу відрізнялися. Того ж дня провели слідчий експеримент. Добровільність показів викликає сумніви. Згодом підозрюваний пояснив слідчому з Тернополя, що давав покази під тиском та під впливом алкоголю.
Після такої заяви призначили службове розслідування. У підозрюваного пояснення щодо порушень під час затримання не взяли. А кременецький слідчий сказав, що жодного тиску на нього не чинили. Зазначили, що у поліцію підозрюваного запросили, а не затримали (хоч насправді його забрали на авто).
Ще один доказ, яким керується слідство – сліди крові на светрі. Проводили дві експертизи – одну у Тернополі (по групі крові), згодом у Львові (молекулярно-генетичну). Перша експертиза не дала результату, адже в усіх фігурантів справи кров виявилася однієї групи. Тож відрізнити – де чия – не вдалося. У другій уже знаходять три сліди, яких не виявила (чи не помітила) перша експертиза. Саме у цих слідах знаходять кров потерпілого, – пояснює адвокат.
Також Ірина Сідорова наголошує, що під час першої експертизи навряд чи могли пропустити три плями крові убитого на одязі підозрюваного. Адже огляд здійснювався різними експертними установами в однакових умовах – при денному світлі, а також при огляді в ультрафіолетових променях, тобто при повторному дослідженні не використовувалися інші методики обстеження при виявленні слідів крові на одязі.
Тому захисник допускає, що краплі крові, які виявили при другій експертизі, могли бути нанесені умисно.
Третій доказ, на який опирається слідство, узагалі здобутий з порушенням, вважає захисниця.
У камері ІТТ проводили негласні слідчо-розшукові дії. Чоловік, який перебував з моїм підзахисним, задавав йому питання різного змісту, але усі вони стосувалися цього убивства. Під час розмови прозвучало декілька фраз, які, начебто, доводять його причетність до вбивства. Ці вислови були вкрай нерозбірливі і слова невпевнені, тому я запитала у підзахисного: для чого він говорив таке, якщо каже, що не причетний до цього злочину? На що він пояснив, що тривалий час співпрацював з поліцією (брав на себе дрібні крадіжки і т. д.). У цьому йому було соромно зізнатися співкамернику. Тому він вирішив натякнути, що, ймовірно, причетний до убивства, це з його слів виглядало “крутіше”. Бо тих, хто співпрацює з поліцією, зневажають та знущаються з них у в’язниці.
Ще одне, що викликає у Ірини Сідорової неабиякі сумніви у достовірності доказів, – це зрізи нігтів і змиви рук, які взяли одразу після затримання, на предмет наявності слідів крові.
Жодних слідів не виявили. Розумію, що руки можна було помити, але як під нігтями не лишилося й сліду? За версією слідства, виглядає так, що чоловік вчиняє вбивство (потерпілий лежить в калюжі крові), приходить до дому, відмивається начисто, при тому, що у нього в будинку навіть немає води, але він все ретельно відчищає. Лишає на собі кофту зі слідами крові. Попри те, що оглядали також штани, взуття, куртку – ніде слідів крові більше не виявили. Розумію, що людина неблагоболучної долі, пияк, але ґрунтувати справу на фразі: “То ти, Микола?”…
МИ ПРАВОВА ДЕРЖАВА, У НАС ПАНУЄ ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА, МАЄМО ДОТРИМУВАТИСЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ З ПРАВ ЛЮДИНИ
Ми правова держава, у нас панує верховенство права. Є Європейська конвенція з прав людини, яка каже, що існує певний порядок здійснення допиту. І якщо підозрюють у скоєнні важкого злочину, на допиті людина має знати, що вона має право не свідчити проти себе, має право на захист, має право мовчати, не зобов’язана себе викривати. А, коли у камеру підсаджують агента (а підозрюваний про це не знає), який задає чіткі питання і потім використовувати це як приватну розмову, це не узгоджується ні з практикою Європейського суду, ні з загальними поняттями про справедливість, – наголошує Ірина Сідорова.
Мабуть, не раз доводилося чути історії, читати публікації у ЗМІ чи дивитися фільми, де у злочині людину визнають винною, а років через 10, 20, 30 з’ясовується, що вона не причетна. Тоді, зі сльозами на очах, прямо у залі суду усі перепрошують, призначають компенсацію у кількадесят мільйонів і відпускають нещасного з Богом налагоджувати життя та наздоганяти втрачені роки. Але то у кіно. У житті мало-кому хочеться доводити правду та встановлювати справедливість, а надто, коли у підсудного в минулому уже був “термін” за вбивство. Та на об’єктивне, безпристрасне правосуддя заслуговують усі.
