Насамперед слід зазначити, що анонсованого російською владою оточення українських військ не було: після того, як російські війська наприкінці червня витіснили українські частини з селища Врубівка, під загрозою оточення опинилися війська одночасно у Сєвєродонецьку та Гірському, і щоб уникнути втрат особового складу українське командування прийняло рішення про відступ із Луганської області. Таким чином, українські війська спочатку покинули Гірське та Золоте, потім Сєвєродонецьк, відокремлений від решти району бойових дій річкою Сіверський Донець, усі мости через який були підірвані.
Незважаючи на вигідне географічне положення, вже до 24 червня стало зрозуміло, що не вдасться втримати і Лисичанськ без величезних втрат, оскільки російські війська підійшли до міста з півдня та південного заходу та захопили головний опорний пункт оборони – Лисичанський НПЗ, що знову створило ризик оточення всього району. Цінуючи кожного українського військового, і розуміючи загрозу повної ізоляції українського гарнізону, керівництво ухвалило рішення відійти та зайняти оборону на пагорбах на схід від Сіверська та Бахмута.
Водночас кремль заради «швидкої перемоги» та виправдання своєї війни пожертвував на території, що не має великої стратегічної цінності, колосальною кількістю вбитих російських військовослужбовців.
Чи дізнаємось ми чи росіяни реальну кількість убитих російських військових під час цих «визвольних» дій? Звичайно, ні! Претензії на перемогу обходяться смішно дорогою ціною – смерті російських військових у «мирний час» залишаються державною таємницею, а остання статистика від 26 березня повідомляє – 1 351 загиблий, тоді як за незалежними оцінками кількість варіюється від 30 до 36 000 російських смертей.
Звичайно, для підтримки ілюзії, що «СВО йде за раніше обумовленим планом» росії потрібна була ця символічна перемога, особливо після «поспішної евакуації» російських військ з острова Зміїний у Чорному морі та бомбардування по цивільних об’єктах, що призвело до ще сильнішої ізоляції росії та росіян у світі. І вже марно розбиратися, чи відбувається це через недоброякісну розвідку чи використання застарілого озброєння.
Як би там не було, у цій війні росія все більше покладатиметься на застарілу зброю та боєприпаси, тоді як Україна збільшує кількість своєї сучасної зброї, оскільки весь цивілізований світ продовжує надавати зброю, щоб Україна змогла захистити себе. При цьому росія використовує тактику терору, намагаючись налякати цивільних осіб, змусити їх піти чи вплинути на українських чиновників та владу, щоб вони віддали частину територій. Російська влада вкотре прорахувалася! Ніколи український народ не підкориться такій тактиці і не змириться зі втратою бодай одного метра української землі! А тактика агресії та терору лише зміцнює цілу націю у бажанні позбутися окупантів.
