Вареники – це не просто їжа. Це обійми бабусі. Це п’ятниця перед святом. Це спогад про теплу кухню, де пахне вишнями й щойно звареним тістом.
Це одна з найдревніших страв українців. Їх ліпили з пшениці, яку самі вирощували, наповнювали тим, що давала земля: картоплею, капустою, сиром, маком, вишнею. Вареник був не просто наїдком – він мав значення. Колись їх навіть клали на похорон – «щоб душа не голодувала в дорозі». А на весіллі – символ добробуту й щедрості.
У кожному регіоні — своя легенда: на Галичині з поливкою, на Полтавщині – маленькі як пельмені, на Лівобережжі – із салом і часником. Вареники стали піснею, казкою, символом, жартом. “Як вареник у маслі” – означає щастя. “Наївся вареників” – знак, що день вдався.
Сьогодні вареники – це ще й акт любові до свого. Бо ліпити їх – значить сповільнитись, пригадати своє коріння, передати тепло з рук у руки. А ще — це найсмачніша форма патріотизму
