… пробачте, друзі-читачі, але Михайло Апостол йобнутий.
Кілька днів тому, завершуючи свій блогерський ефір, він сказав, цитую без купюр, лише з однією позначкою @: “.. пішли ви всі нах@й! Ви чули?Чи повторити?”. Кінець цитати…
Та ні, Михайле, повторювати не треба. Не лише ми на Тернопільщині, в Україні, а й у всьому світі тебе добре почули…
І хоча давно вже “зашив” я себе на вживання у текстах нецензурщини, доведеться зробити одноразове виключення. Розшивка малоприємна, одначе необхідна. Бо Апостол і справді йобнувся.
Він публічно послав нах@й всіх, хто на боці художника Івана Марчука. Всіх, хто категорично і принципово проти, аби якийсь там Ігор Апостол-молодший незаслужено володів авторськими правами на картини всесвітньовідомого митця. Та виходить, що послав Апостол-старший і Тернопільський апеляційний суд, який 25-го березня по суті став на бік Івана Марчука, відхиливши апеляцію Ігоря Апостола і залишивши у силі рішення з проведення почеркознавчої експертизи.
Вже відверто нудить від цієї довго і довбограючої апостольської тягомотини, тому лаконічно: Художник Іван Марчук наполягає, що ніколи особисто не спілкувався з приводу авторських прав з Ігорем Апостолом, який нібито підписав документ, а мав зустрічі лише з його батьком Михайлом Апостолом, який (це важливо!) був народним депутатом і радником міністра внутрішніх справ Авакова. Адвокати художника заявляють, що підпис Ігоря Апостола може бути підробленим, бо суттєво відрізняється від зразків у відкритих реєстрах.
Іван Марчук вимагає визнати недійсним ліцензійний договір, який, за словами художника, був нав’язаний шахрайським способом і може свідчити про спробу заволодіння правами на його творчість.
А роботи Марчука оцінюються у мільйони доларів…
Судове протистояння триває, і апостоли наполегливо тримаються за оскаржуваний договір. Та ще й людей нах@й посилають.
Як на м’ясорубку. Так Михайло Апостол дивиться на своє із сином вийобування, яке методично молотиме судовий час, ресурс, терпіння художника, його авторські права, життєві здобутки рівно доти, доки молотиме.
Звісно, потрібно дочекатись фінішних судових вердиктів. Але ж існує не лише юридичний, а й морально-життєвий бік цієї ситуації. Хто такий Ігор Апостол, щоб претендувати на творчість Івана Марчука? Сором і ганьба закінчуються там, де починається розкаювання. Або ж принаймні бодай якесь розуміння жалюгідності своїх жлобських бізнесових апетитів. Цього у апостолів немає.
Замість знеструмити свою дурнувату м’ясорубку, Михайло Апостол, опершись на її бортики, ще й посилає всіх. Навіть не розуміючи, що насправді сам себе цим – реально і остаточно – відправив нах@й. І це не з космосу все так виглядає, а з висот здорового глузду.


























