Судді знають про людські драми, біди і горе не менше, ніж священники. Їм доводиться брати на себе обов’язок вирішувати те, що, здається, уже не має сенсу у суто людському розумінні: склеювати розбите на друзки, примушувати до родинності там, де уже давно відчуження, байдужість чи навіть ворожість. Бо так закон і право регулюють наше буття. Особливо щемно, коли судовий спір стосується дитини, або ж … сама дитина вступає у судову війну з рідними, пише Свобода.
Нещодавно в одному райсудів області, а згодом в Тернопільському апеляційному суді розглядали незвичну справу – про усунення перешкод у спілкуванні повнорідних брата із сестрою. Юнакові зараз сімнадцять, його сестричці – тринадцять. Ось уже два роки, як вони не бачилися. Упродовж цього часу юнак не бачив і своєї матері. Але… До матері він претензій не має, бо якщо її серце скам’яніло до нього, то жодним судовим рішенням не зарадиш. А от сестру він хоче бачити, бо дуже любить її.
Відповідно до Сімейного кодексу, держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Ніхто не може зазнавати втручання у його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України. Згідно із статтею 18 Сімейного кодексу, кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересів.
Отож хлопчина (на той час йому було шістнадцять) звернувся до райсуду, аби домогтися бачитися із сестрою. Закон встановлює йому таке право: брати та сестри, зокрема ті, які не проживають разом, мають право на спілкування. Мати, батько, баба, дід, інші особи, з якими проживають неповнолітні брати та сестри, зобов`язані сприяти їхньому спілкуванню.
У позовній заяві він вказав, що намагання відновити і налагодити спілкування із рідною сестрою призводять лише до конфліктів з мамою, оскільки вона перешкоджає йому, не бажає його присутності та навмисно створює такі обставини, через які він не може ні спілкуватися, ні зустрічатися з сестрою. Фактичне місце проживання сестри йому невідоме.
Що трапилося у цій родині, що призвело до такої нетерпимості? Те, що стається мало з не половиною сімей – розлучення. Однак у цьому випадку було по-особливому: жінка з дитиною на руках (сестричкою позивача) буквально втікала від чоловіка, а згодом ретельно переховувалася. І досі переховується.
Вона – жителька райцентру, він – з приміського села. Зустрілися, покохали один одного, побралися. У шлюбі народився первісток – син. Проте згодом виявилися, за словами тепер уже колишньої дружини, деспотичні нахили чоловіка. Він міг вчиняти сварки без причини, тримав її у постійному страху і контролював кожен крок. Вона не витримала і подала на розлучення.
Здавалося б, розійшлися й живуть собі далі. Та ні – колишній не давав їй спокою. Їхні стосунки не припинялися: то ворогували, то знову жили однією сім’єю… І врешті знайшлася донечка. Тоді вони знову одружилися. Та цей повторний шлюб нічого не виправив – деспотична вдача чоловіка взяла гору, і одного разу він побив дружину. Знову – розлучення. Та, схоже, що офіційні статуси не впливали на розвиток подій – колишній чоловік буквально переслідував дружину, погрожував, змушував повернутися, мовляв, дістане навіть з-під землі.
Після чергового побиття жінка звернулася до поліції, і проти колишнього порушили кримінальну справу – за заподіяння тілесних ушкоджень. Деякий час вона разом з маленькою донечкою переховувалися у сестри, але й тут не почувалися захищеними. Прихисток мати з дочкою знайшли в Тернопільському обласному центрі соціально-психологічної допомоги «Родина». Тут пояснили жінці, що вона є жертвою домашнього насильства, і порадили через суд шукати захисту та безпеки від колишнього чоловіка.
Відповідно до статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: терміновий заборонний припис стосовно кривдника; обмежувальний припис стосовно кривдника; взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; направлення кривдника на проходження програми для кривдників.
Жінка звернулася до суду із заявою про встановлення обмежувального припису. Відповідно до законодавства, обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов’язків: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; усунення перешкод у користуванні майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; обмеження спілкування з постраждалою дитиною; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто і через третіх осіб.
У даному випадку жінка просила суд заборонити її колишньому чоловікові наближатися до місця її проживання – будинку батьків у райцентрі, щоб він не мав права підходити ближче, ніж на п’ятсот метрів до хати. Також заборонити йому наближатися до дитячого закладу, у якому навчалася донька. А ще – заборонити переслідувати її, розшукувати.
При розгляді цієї заяви суд опитав сина заявниці. Він стверджував, що конфлікти між батьком і матір’ю трапляються переважно у відсутності його та сестри. Батько до них із сестрою ставиться добре, не кривдить. Отож суд дійшов висновку, що батько не є кривдником дітей, а тому не задовольнив вимоги заборони наближатися до дитячого закладу. А стосовно колишньої дружини – заборони встановив: не наближатися до житла на віддаль 20 метрів, а також – переслідувати та розшукувати її. Час дії обмежувального припису – п’ять місяців.
За цей час жінка з донькою виїхали з райцентру. Куди вони подалися, не знав ні колишній чоловік, ні син, який залишився проживати з батьком.
Час минав, син вступив до навчального закладу у Львові й приїжджав додому лише на канікули. Мабуть, не вистачало йому материнської любові, затишку… Він не знав, як і де вона зараз живе. А ще – дуже сумував за сестрою й вирішив у судовому порядку домагатися бачитися з нею.
Зважаючи на конфліктну ситуацію і те, що матір не хоче розголошувати місце проживання, у суді між сторонами тривали суперечки про час та місце зустрічей брата і сестри. Врешті Тернопільський апеляційний суд постановив: брат має право двічі на місяць від 9 до 15 години бачитися із сестрою.
Хочеться вірити, що діти, розділені дорослими у міжусобній нескінченній війні, таки знайдуть порозуміння. Наразі вони у різних «таборах», але коли їм виповниться по вісімнадцять, ніхто не зможе їм заборонити чи обмежувати час спілкування.
Ольга КУШНЕРИК
