Набуває обертів скандал із намаганнями добудувати до архітектурної пам’ятки в центрі міста третій поверх. Мова про колишній монастир домініканців 1749 року, який є пам’яткою архітектури національного значення (охоронний номер 637/2). Дане приміщення прилягає до кафедрального собору Непорочного зачаття пресвятої Богородиці.
Тернополяни обурюються, що такі дії незаконні і спотворять архітектурний ансамбль в самому центрі міста. Аби якось пригасити «пожежу», отці Тернопільсько-Зборівської єпархії УГКЦ влаштували прес–конференцію, на якій намагалися відстояти свою позицію.
Однак якщо проаналізувати все сказане ними, то чіткої мотивації добудови третього поверху – немає. Більше того, отці роблять посилання на Міністерство культури, начебто воно нав’язало ідею будівництва третього поверху. Помічник економа Тернопільсько-Зборівської архієпархії УГКЦ отець Петро Порохонько стверджує, що ідея з третім поверхом – це начебто зауваження Мінкультури до робіт з реконструкції катедри, «щоб вони були в комплексі – і архікатедра, і дане приміщення».
Ба навіть якщо це правда, то не зовсім зрозуміло, за яким правом чиновники зі столиці вирішують вандалитиархітектурну пам’ятку в центі Тернополя і які їхні аргументи. Чітких аргументів Мінкульту на користь нагальної добудови третього поверху у пам’ятці архітектури чомусь ніхто не озвучив.
Натомість свої аргументи навели представники єпархії. Давайте їх проаналізуємо.
Отже, єпископ-помічник єпархії Теодор Мартинюк заявив, що «відновлення потребує абсолютно весь архітектурний комплекс, тому що ані покрівля даху, ані самі дахові конструкції, ані ливнева каналізація, ані мережі абсолютно не надаються до використання».
«Тобто необхідно повністю здійснювати відновлення цієї пам’ятки архітектури», – сказав Теодор Мартинюк.
Щось аналогічне озвучив отець Петро Порохонько.
«Цього року ми вирішили, що приміщення більше руйнується. Якщо зайти в середину, то можна побачити, як вода з внутрішнього дворика потрапляє в приміщення, в підвальні приміщення. Де відповідно є руйнація. Є руйнація, де вода нищить стіни. Відповідно ми подали на затвердження дозвільних документів на другий етап, щоб ми могли здійснювати той етап робіт», – сказав отець Порохонько.
Яка саме з наведених отцями проблеми потребує добудови третього поверху залишається загадкою. Як на те пішло, в тернопільських будинках озвучені отцем проблеми – теж не рідкість. Обслуговуючі компанії так-сяк намагаються їх вирішувати. Тільки ж не добудовою поверхів.
Синкел тернопільського деканату Тернопільсько-Зборівськоїєпархії УГКЦ Віталій Козак на пресконференції заявив, що підрозділам єпархії бракує місця.
«Частину ми хочемо використовувати для підрозділів архиєпархії, зокрема, для духовно-просвітницьких наших організацій, які мають тісне становище. У комісії у справах вірян, молодіжної комісії, це займає всього-на-всього одну кімнату. Так само розмістимо нашу редакцію газети «Божий сіяч». Вона також має одну кімнату всього.
Тому частково цей проєкт передбачає прийняти ці підрозділи, які пропонувалося розширити. Далі наші різні молодіжні організації. Вони також або в винайнятих приміщеннях, або не мають своїх приміщень, або збираються на якійсь території.
Ну, в ідеалі використання під якихось соціальних проєктів і взагалі, плануємо надати доступ і простим містянам. Тобто, не йдеться про планування об’єкту, як чогось закритого. Це буде конференц-зал, яку можуть винаймати і використовувати», – сказав отець Козак.
В його словах аргументації більше, однак вона не надто витримує критику.
По-перше, у Тернополі є достатньо комунального майна, інше питання, на скільки ефективно воно використовується. Скажімо, діловий центр «Україна» на бул. Шевченка можна було б активніше надавати і таким організаціям, як молодіжна комісія УГКЦ, а не під партійні офіси чи безкоштовну оренду напівміфічним громадським організаціям штибу «Твереза Тернопільщина» Михайло Головка.
Зрозуміло, що не відмовить мерія духовенству і в наданні доволі місткого Народного дому «Перемога», якщо єпархія потребуватиме провести масовий захід.
По-друге, Тернопільсько-Зборівській єпархії навряд чи пасує скаржитися на брак площ у центрі міста. Єпархія має двоповерхову будівлю з мансардами на вул. Січових стрільців, 6. У 2019 році отримала чимале приміщення обласного архіву. Зрештою, місто максимально йшло назустріч духовенству з наданням нерухомості, тож місцерозташування духовно-просвітницьких організацій єпархії далеко не обмежується названими будівлями.
І в цьому контексті редакція «Божого сіяча» може навіть змириться з однією кімнатою? До прикладу, навіть значно чисельніші редакції зараз подекуди функціонують взагалі без офісів. А якщо потреба організацій вже на стільки нагальна, то може варто єпархії ефективніше використовувати отримане майно. Бо умовно розширення площі для редакції чи для молодіжної комісії, при всій повазі до цих структур, і близько не важить спотворенню архітектурного комплексу в історичній частині міста. Врешті, що буде, коли структури єпархії продовжать розвиватися і за кілька років їм знову стане затісно? Тоді добудуємо ще 4-ий поверх? А потім ще і ще?
По-третє, якщо слідувати логіці отців, то скоро до невпізнання можуть змінитися всі пам’ятки у місті. Скажімо, територія храму Різдва Христового на вул. Руській (в народі – «Зелена церква») теж не є надто місткою. Храм свого часу бувмитрополичою резиденцією УАПЦ. Після смерті митрополита Мефодія, у 2015 році його поховали безпосередньо на прицерковній території храму. Зараз там періодично щось будують-перебудовують.
Якщо буде прецедент з добудовою поверху у катедрі, то що заважатиме настоятелю храму Різдва Христового ставити питання про знесення нинішніх одноповерхових споруд і будівництва на їх місць чогось масштабного, що задовольняло б потреби храму.
Чи давайте добудуємо ще кілька поверхів до замку, бо ж чому там має функціонувати лише один ресторан. Ми ж чудово уміємо у Тернополі спотворювати історичні пам’ятки.
Дивно, що отці, які б мали бути прикладом моральності та шляхетності, не розуміють, що їхні «захцянки» абсолютну не відповідають рівню потенційної шкоди.
Духовенство єпархії систематично ставить у приклад стовпів УГКЦ – Андрея Шептицького та Йосипа Сліпого. Але ж хіба вони у час війни за отримані від парафіян кошти добудовували б якісь поверхи? Чи таки б максимально скерували наявний фінансовий ресурс на справді добрі і нагальні справи, на допомогу своєму війську, на досягнення перемоги, без якої той третій поверх насправді нікому і не буде потрібен.
Цей поверх наразі лиш спровокував громадський конфлікт і у так нелегкі часи, коли активні тернополяни, які максимум зусиль докладають для допомоги армії, тепер ще змушені витрачати додаткові ресурси на захист архітектурної пам’ятки. Активісти готуються звертатися до суду, після чого Тернопіль знову «прогримить» на всю Україну. Мало нам слави «хабарної столиці України»?
