В армiї СРСР застосовувалася дуже проста тактика – закидати супротивника трупами. Учасники Другої свiтової вiйни, як на боцi Червоної армiї, так i на боцi гiтлерiвської Нiмеччини зазначали, що при настаннi червоноармiйцiв десятки тисяч солдатiв могли загинути, оскiльки йшли в атаки великою масою на добре укрiпленi позицiї нiмцiв.
Деякi наступи закiнчувалися повним провалом Червоної армiї, оскiльки ставкою головнокомандувача були допущенi стратегiчнi помилки, проте всю провину покладали на командирiв середньої ланки i рядових солдатiв.
Приблизно така ж ситуацiя зберiгається у лавах росiйської армiї в Українi. Як зазначають деякi солдати, якi поспiлкувалися з представниками незалежних ЗМI на умовах анонiмностi, командири не цiнують життя особового складу.
“Для них важливi власнi звання та посада”, – розповiв один iз представникiв окупацiйних вiйськ. Тобто, росiйськi командири, отримуючи наказ про наступ, готовi також як i за радянських часiв покласти всiх своїх солдатiв. Мабуть, тiльки в цьому випадку вищестояще керiвництво визнає їхню провину в недосягнутiй метi неспроможною i не позбавить звання.
Вибудувавши вертикаль влади за подобою СРСР, Путiн упевнений, що це допоможе йому досягти перемоги у вiйнi, як це дозволило Сталiну вважати себе переможцем у Другiй свiтовiй. Однак варто враховувати той факт, що радянський диктатор мiг поставити 10 млн. осiб пiд рушницю, чого не може зробити росiйський диктатор. Також, “бункерний” забуває, що в цiй вiйнi саме Росiя є агресором i частина солдатiв це розумiють, а вiдсутнiсть чiткого уявлення з якоїсь причини їм необхiдно воювати, позбавляє iншу частину особового складу взагалi будь-якої мотивацiї.
Нехтування командирiв до особового складу та вiдсутнiсть мотивацiї призвело до деморалiзацiї принаймнi третини всiх збройних сил противника в Українi i це число з кожним днем зростає.